emblem
Меню Закрити

Написати священику

(Тут ви можете запитати про свята, пости, сповідь, покликання, сімейні стосунки, Церкву та багато іншого)

бл. Франц-Ксавер Зельос

бл. Франц-Ксавер Зельос

(1819-1867)

Франциск-Ксавер Зельос народився 11 січня 1819 р. Б. у Фюссен (Баварія, Німеччина), від Манг Зельос і Франчески, уродженої Шарценбах, які мали ще11 інших дітей. Цього ж самого дня, він був хрещений у парохіяльній церкві св. Манг, де його батько, починаючи з 1830 року, почав виконувати функції церковної прислуги, а перед тим він вів торгівлю тканинами.

В 1831 році Франциск закінчив школу, і маніфестуючи своє бажання бути священиком, за підтримки свого пароха, перейшов у гімназію інституту св. Етьєна у Аугсбурзі. Продовжив свої студії в університеті у Мюнхені (Баварія), де студіював два роки філософію.

Після закінчення курсів він почав вивчати теологію, щоб підготуватися до вступу в семінарію, у яку був прийнятий 19 вересня 1842 р. Б.

У той час він познайомився з місіонерами Чину Найсвятішого Ізбавителя, пізнав також харизму їхнього Інституту, яка полягала у євангелізації найбільш опущених, а також їхню апостольську діяльність, яка проводилась у США серед іммігрантів.

Оживлений глибокою апостольською ревністю і вельми перейнятий листами Редемптористів, які були опубліковані у католицькому журналі Сіон, (цей журнал писав про нестачу душпастирів для тисяч німецьких іммігрантів), Зельос вирішив вступити до Чину, бо бажав працювати місіонером у США.

22 листопада 1842 р. Б. він отримав дозвіл, а наступного року, 17 березня, вирушив із порту Гавр у Франції до Нью-Йорку, куди прибув 20 квітня 1843 р. Б.

Після закінчення новіціяту і завершення теологічних студій, 22 грудня 1844 р. Б. він був висвячений на священика у церкві св. Якова, яка належить редемптористам у Балтиморі, Мерлянт.

Кілька місяців після висвячення о. Франциск був призначений у Пітсбург, Пенсільванія, на парохію св. Філомени, де він служив 9 років, співпрацюючи спочатку як вікарій св. Івана Ноймана, настоятеля спільноти. Три наступні роки він був настоятелем, а згодом його призначили магістром новиків-редемптористів.

Крім обов'язків парохіяльного вікарія, Зельос також голосив місії разом із о. Нойманом. Щодо відносин між ними двома, Франциск-Ксавер мав нагоду ствердити: "Він мене ввів у активне життя" і "мене навчив бути духовним опікуном і сповідником".

Диспозиційність і природна люб'язність, розуміння потреб вірних, одразу зробили його відомим досвідченим сповідником і духовним опікуном, так що люди приходили до нього навіть з інших парохій.

Як і у Балтиморі так і в Пітсбурзі Зельос старався, щоб сповідь не була більше мукою для каянників, але ставала для них плідним пережиттям зустрічі з терпеливим і милосердним Христом. Його сповідальниця була відкрита для всіх: "Я слухаю сповіді по-німецьки, по-англійськи, по-французьки, від білих і від чорних".

Вірні його описували як місіонаря, який мав завжди усмішку на устах і щедре серце, а особливо для потребуючих і покинутих.

Не дивно, що власне у Пітсбурзі, після його смерті люди почали приписувати отримані ласки його заступництву.

Вірний харизмі редемптористів, він завжди висловлювався простим стилем життя і мови. Об'єкти його проповідей були багаті біблійним змістом, їх слухали і зрозуміли всі, навіть неграмотні.

Постійною характеристикою його апостоляту була катехизація дітей. Це була активність, якій він не лише віддавав перевагу, але яку він вважав фундаментальною для християнського зросту в парохіяльній спільноті.

У 1854 р. Б., він був переведений з Пітсбурга у Балтимор, потім у Кумберлянд (1857 р. Б) і у Аннаполіс (1862 р. Б), де він був завжди задіяний до праці в парохіях.

У Кумберлянді і у Аннаполісі він виконував також обов'язки форматора – префект студентів-редемптористів. У цій самій ролі він проявив себе люб'язним і радісним пастирем, який завжди готовий допомогти молодим, і ревний щодо їх доктринальної формації. Особливо він старався прищепити майбутнім місіонерам-редемптористам інтузіазм, апостольську жертву для вічного і дочасного життя народу та дух самопожертви.

У 1860 р. Б. єпископ Михайло О'Коннор із Пітсбурга, залишаючи єпархію, рекомендував отця Зельоса – як священика найбільш придатного для свого наступництва. Франциск Ксавер написав до папи Пія-IX, висловлюючи йому свою нездатність до прийняття такої відповідальності і просив його звільнити від такої долі. Він був дуже радий коли був номінований єпископом Пітсбурга інший священик.

Після вибуху громадянської війни у 1863 р. Б . були прийняті нові закони щодо військової служби, які зобов'язували усіх чоловіків до неї. О. Зельос, як настоятель семінарії редемптористів, поїхав у Вашингтон, щоб зустрітись із президентом Абрамом Лінкольном і попросити його, як виняток, звільнити від військової служби студентів Чину. Лінкольн показав себе винятково гостинним і пообіцяв зробити все від нього залежне. Справді, студенти були звільнені від відправлення на фронт.

Звільнений від обов'язків префекта студентів з причини кількох "ревних" співбратів, згідно яких - він не був достатньо суворим щодо молоді, о. Зельос посвятився місіонерській праці, проповідуючи по-німецьки і англійськи у Коннектикут, Ілльлінойс, Мічиган, Міссурі, Нью Джерсі, Нью Йорк, Огайо, Пенсільванія Род Айленд і Вісконсин. Такі його місії по різних місцях тривали з 1863 до 1866 р. Б.

Після короткого періоду парохіяльної активності у Детройті (в Мічігані), він був призначений у 1866 р. Б. до спільноти в Нью Орлеан, (Луїзіана). Також тут, як парох церкви Успіння Пресвятої Богородиці, о. Зельос був відомий як веселий пастир, завжди готовий допомогти, який особливо опікується бідними і залишеними. Також і тут ласки, отримані від Бога, люди приписували своєму пароху.

Але у планах Божих, його місія у Новому Орлеані повинна була бути короткою. У місяці вересні, виснажений візитами до хворих на малярію він і сам заразився. Після кількох тижнів терпеливого і радісного знесення хвороби о. Франциск помер 4 жовтня 1867 р. Б. у віці 48 років і дев'ять місяців.

На його похорон народ, який заповнив церкву Успіння Пресвятої Богородиці, де зберігаються до сьогодні його тлінні останки, визнаючи святість отця Зеельоса, торкався до гробу будь-якою річчю, щоб потім зберегти її як пам'ять про отця.