emblem
Меню Закрити

Написати священику

(Тут ви можете запитати про свята, пости, сповідь, покликання, сімейні стосунки, Церкву та багато іншого)

Євангеліє від Марка

Мр 4,35-41

Читаючи сьогоднішнє Євангеліє, складається враження, що Ісус «провокує» це пережиття апостолів: бурю, тривогу, здивованість його владою над силами природи. Він наче навмисно спить в той час, коли все виходить з-під контролю апостолів. Тим самим наче прагне сказати їм (і нам): якщо він з ними, то боятися насправді нема чого. Навіть коли він «спить» - коли здається, що Бог не реагує на те, що ми переживаємо і на наші молитви.

Навіть коли Бог «спить», він все тримає під своїм контролем – отже, нічого трагічного з нами не трапиться. Коли він «спить», він думає про нас. І він не проспить того моменту, коли його втручання в наше життя буде необхідним. Від нас очікується лише одного (мабуть, найважчого) – цілковитого дитячого довір’я.

Що б не діялося в нашому житті, як би не здавалося, що Бог нічого не робить – це не так. Він просто чекає відповідного моменту, щоб навести порядок з тим, з чим ми самі не можемо впоратися. Пригадуючи нам, що є речі, які нам непідвладні, як би ми не старалися взяти їх у свої руки. Але ці речі підвладні йому; а це означа, що вони нам не зашкодять, якщо ми з Богом.

о. Назар Саврас, редемпторист


Мр 5,22-24;35 6,1

Клопоти – це не те, що для нас приємне і бажане. Зазвичай, ми не стараємося завдавати клопотів ні собі, ні іншим людям. Тому цілком логічним є звернення до Яіра його приятелів: «Дочка твоя померла, чого іще завдаєш клопоту учителеві?» (Мр 5,35). Однак, виглядає, в Ісуса своє бачення цих клопотів, бо він по-іншому дивиться на ситуацію, яка склалася. І винагороджує завдані йому клопоти воскресінням дочки Яіра.

Однак, іноді клопоти можуть бути приємними і сприйматися позитивно, якщо це, наприклад, турбота про людей, яких ми любимо – клопоти, які є важливими для будування міцних відносин.

Нераз доводилося зустрічати людей, які стараються «не завдавати клопоту Богові», не турбувати його «дрібницями». Але, як видно, Господь очікує від нас протилежного – щоб ми довіряли йому свої клопоти. Бо наші клопоти, якими б вони не були, є важливими для нього. Тому що він нас любить. Представляти їх в молитві Богові – вияв нашого дитячого довір’я. А саме цього від нас очікує Бог. Тому не біймося приходити до нього з тим, що ми переживаємо, з тим, про що клопочемось.

Інше запитання для роздумів сьогодні – як ми сприймаємо клопоти, пов’язані з життям вірою? Чи ми любимо Бога і довіряємо йому настільки, що для нас є важливими клопоти, які часом є відповіддю Бога на наші молитви?

о. Назар Саврас, редемпторист


Мр 11,1-11

Відвічним прагненням кожної людини є життя, і не просто саме життя, а життя щасливе. Вона шукає для цього відповідні умови: особисті (життєве становище і достаток) і зовнішні (добра влада і порядок в державі). Однак добрі умови для тіла людини не завжди приносять повне відчуття щастя. Незважаючи на матеріальний достаток, особа відчуває потребу інших важливих ознак щастя: таких, як любов, повага, пошана, підтримка. Тоді думка людини лине поза цей світ, до Господа Бога.

Ізраїльтяни вірили в одного Бога, шукали щастя в царстві Давида і очікували його з приходом Христа. Однак їхня мрія не здійснилася, бо Христа вбили.

Християнин, котрий увірував в Христа, бачить своє щастя в Божих дарах, а особливо у зв’язку любові з Богом, котрий створює нам всі необхідні ознаки щастя.

Що ж не дає християнам, які вірують в Ісуса Христа, відчувати себе щасливими? Можливо, те, що ми багато думаємо про умови, плоди щастя: здоров’я, робота, гроші, житло, достаток, а не шукаємо самого щастя, яким є Христос – джерело всякого добра, допомоги і захисту. Тоді слушними стають слова апостола Павла на цю тему: «Коли ми надіємося на Христа лише в цьому житті, то ми найнещасніші з усіх людей» (1 Кр 15,19).

о. Михайло Чижович, редемпторист


Мр 12,1-12

«Важко зберігати спокій і рівновагу, коли на нас навалюється безліч проблем, немов бажаючи нас розчавити, іноді це навіть межує з героїзмом». Притча про виноградаря, яку сьогодні читаємо, є словами Ісуса, які можуть додати сил в житті, сповненому проблем. Виноградар в цій притчі йде до своєї цілі, не дозволяючи перешкодам (великим) зупинити його і зламати його віру. Попри те, що робітники раз за разом «позбуваються» його слуг-посланців. Не здається у вірі в плід з виноградника, попри те, що вони вбили і його єдиного сина.

«Взявши за приклад господаря, який зображає Бога Отця, маємо віднайти непохитну віру в силу добра. Ми також повинні вставити кілька додаткових корисних «попри»: життя прекрасне попри неминучі труднощі і кризи; світ рухається у своєму розвиткупопри багато островів бідності; ми відчуваємо прагнення до божественного попри хворобливу прив’язаність до землі; ми є дітьми Божими попри те, що заворожені спокусою і нерідко їй піддаємося; ми всі покликані до святості попризатяжне перебування в гріху… На загал, маємо справді підстави сподіватися на краще попри те, що нас дуже часто огортає песимізм».

За книгою Дж. Дзевіні, Дж. Кабри «Lectio divina для щоденного життя: Євангеліє від Марка», Львів: Свічадо, 2016, с. 334-335