2-13

Пам’ятати Боже Слово – важлива складова християнського життя. Ми пам’ятаємо слова тих, хто для нас важливий, кого цінуємо, хто займає важливе місце в нашому серці і в нашому житті. Наскільки Бог важливий для нас, настільки цінуємо те, що він нам говорить, що для нас робить, чого від нас очікує. Практикуючий християнин – це людина, яка цінує і пам’ятає Боже Слово: не тільки уривки і слова зі Святого Письма, а й власний досвід того, як Бог діє в його житті, що для нього робить, чого вчить. Тому ранні християни записували історії з життя Ісуса і його слова (так виникли Євангелія та інші Новозавітні книги).

Пам’ятати слова Христа – означає завжди мати впевненість в тому, що Бог зі мною, що він дбає про мене. Слова Христа завжди є пророчими в тому сенсі, що стосуються мого життя загалом і конкретних ситуацій, які я переживаю. Бог знає (і завжди знав) про труднощі, випробування, які я переживаю і переживатиму. І його слова є підтримкою для мене: він не допустить, щоб з моєї голови намарно пропала навіть волосина (пор. Мт 10,29-31; Лк 12,7) – тобто не допустить, щоб я, якщо проживаю своє життя з ним) зазнав навіть найменшої шкоди.

Пам’ятати слова Христа – означає також завжди мати перед собою орієнтир: як поводитися, як поступати в ситуації, яку переживаю. Я не мушу сам «ламати собі голову» як дати собі раду. Я знаю Божий план, як вийти переможцем з кожної ситуації. Я знаю, як поступити краще, бо знаю, що Бог говорить мені зараз. А те, що Бог говорить – для мого добра.

«Багато ще маю вам казати, та не можете знести тепер. Однак коли прийде той Дух істини, Він наведе вас на всю правду; бо він не говоритиме від себе, але говоритиме, що почує, і звістить, що має настати». Святий Дух – Той, хто «пригадує» нам Слово Боже, яке здатне змінювати нас і наше життя. Він є Той, хто зближає нас з Отцем через Христа. Він – Той, завдяки кому ми цінуємо Бога і його слова для нас. Пам’ятати завжди про нього і покладатися на нього – ключ до того, щоб Боже Слово було в нас живим і діяльним (пор. Євр 4,2).

о. Назар Саврас, редемпторист

15-23

Христос говорить про свої смерть і воскресіння: «Ще трохи, і ви мене не будете бачити більше, і знову трохи, і мене побачите; бо я йду до Отця». Звичайно, «втрата» свого Вчителя, якого люблять, не може не позначитися на учнях, як і його повернення: «Істинно, істинно кажу вам: ви голоситимете й ридатимете, а світ радітиме. Ви журитиметеся, але журба ваша стане радістю. […] Та й ви тепер у журбі. Але я вас знову побачу, і ваше серце зрадіє, і ніхто ваших радощів від вас не відійме». Ці слова, без сумніву, стосуються і нас як учнів Христа, бо ними є християни всіх часів. Ми покликані жити в свідомості Христового воскресіння. Пам’ятати і жити тим, що Христос переміг світ і смерть: «Сказав я вам це, щоб ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я бо подолав світ»(Йо 16,33).

Великий привілей і важливе завдання, яке ми отримали – пам’ятати/переживати, що Ісус завжди нас бачить (пор. Йо 16,22). А це означає, що Бог надзвичайно близько, він не залишає нас самих в житті, у світі. Він пильнує нас, щоб ми «не спіткнули об камінь ногу» (пор. Пс 91,11-12). Не маємо чого переживати і тривожитися надміру, бо Господь знає наші потреби, наші труднощі, наші слабкості і недоліки, він турбується про нас. Ми завжди в полі його батьківського зору. Так, ми і далі переживаємо час від часу біль, журбу, смуток, плач. Але в свій час вони обов’язково переміняться в радість і сміх. Мир, який Господь дарує нашому серцю при зустрічі з ним, стане не просто миром в серці, але миром всього нашого життя. Нема підстав сумніватися в цьому і знеохочуватися/зневірюватися, бо Господь ніколи не ламає своїх обіцянок; він – вірний, навіть якщо ми не вміємо бути вірними йому.

о. Назар Саврас, редемпторист