Слава Ісусу Христу! Що таке покликання? Як зрозуміти своє покликання на цій Землі? І що коли довгий час вагаєшся у пошуках свого істиного покликання, що можна окрім молитви та посту для цього зробити? (Іван)

Для того, щоб знайти своє покликання, необхідно зрозуміти, ким є людина і ким для людини є Бог. Відповіді на ці питання є дверима до відшукання особистого покликання в житті.

«В одкровенні таїнства Отця та Його Любові Христос повністю виявляє людині її суть і розкриває велич її покликання» (Катехизм Католицької Церкви, 1701). «Людська особа, наділена духовною і безсмертною душею, є єдиним творінням на землі, яке Бог обрав для Себе ж Самого. Від свого зачаття вона призначена для вічного блаженства» (ККЦ, 1703).

«Той, хто вірує у Христа, стає сином Божим. Це всиновлення перетворює його, дозволяє наслідувати приклад Христа. Воно робить його здатним діяти чесно і творити добро. У злуці зі своїм Спасителем учень осягає досконалість любові - святість» (ККЦ, 1709).

«Усі віруючі у Христа, усякого стану і положення, покликані до повного християнського життя і до досконалості в любові. Усі покликані до святості: «То ж будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт 5,48). Вірні повинні застосовувати сили, які вони отримали за мірою Христового дару, для отримання цієї досконалості, щоб, сповнюючи в усьому волю Отця, усією своєю душею присвятити себе Славі Божій і служінню ближньому» (ККЦ, 2013). 

Отже, питання про покликання можна виразити словами юнака з Євангелія, який питав у Христа: «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» Молодому чоловікові, який ставить це запитання, Ісус відповідає, нагадуючи спочатку про необхідність пізнати Бога, як «єдиного Доброго», як найбільше Добро і джерело всякого добра. Тоді Ісус каже: «Як хочеш увійти в життя, зберігай заповіді». І пригадує Своєму співрозмовникові приписи, які стосуються любові до ближнього: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідчи криво, поважай батька-матір». Ісус підсумовує ці заповіді таким чином: «Люби ближнього твого, як себе самого» (Мт 19,16-19). До цієї першої відповіді додається друга: «Якщо хочеш бути досконалим, йди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за Мною» (Мт 19,21). Друга відповідь не уневажнює першої. Йти за Ісусом Христом означає виконувати Його заповіді. Закон не скасовується (пор. Мт 5,17), лише людину запрошено віднайти його в Особі свого Учителя, Який є його досконалим сповненням» (ККЦ, 2052-2053).

Святий Альберто Уртадо так висловився про покликання людини: «Ви прийшли в цей світ для більшого, ніж просто накопичувати кошти, мати всі зручності в помешканні, успіх у суспільному житті, словом, прожити кілька десятків безплідних років без історії, яка заслуговує на те, щоб бути почутою в іншому житті. (…) Однак ви часто робите необачний вибір, про що свідчать ваші розчарування, бо в таких важливих питаннях не дотримуєтесь християнських критеріїв. Ви так робите не з огляду на принципи, над якими заздалегідь роздумували, а тому, що вам навіть не приходить у голову, що можна чинити по-іншому, а навіть якщо б ви і захотіли, то не знали б, як це зробити».

Далі святий продовжує: «Більшість молодих людей, на жаль, не сприймає цієї проблеми всерйоз, чи принаймні не сприймає її з християнської точки зору. Багато хто хоче бути інженером чи лікарем, бо це їм найбільше подобається або тому, що ці професії приносять більше грошей. Вибирають юриспруденцію або торгівлю, тому що так легше, і залишається більше часу для себе. Займаються промисловістю, тому що вона приносить економічну вигоду. Потім вони так само оберуть подружнє життя, тому що подобається, тому що хочеться. Смак, примха, економічний успіх, як правило, є вирішальними факторами. Але чи існує ще щось, на що потрібно зважати? Так, існує ще одна точка зору, яка має ґрунтовне значення для християнина, — Божа воля щодо мене. Батьки та друзі справді рідко можуть допомогти, тому що і вони не вибирали по-іншому. Їх поради зазвичай будуть спиратися на ті ж аспекти, на яких вони зациклювалися, коли були молодими: економічний інтерес, майбутнє, слава, можливості в соціальному житті свого середовища. Таким чином формуються критерії, які звичайно ігнорують Бога; більше того, люди дуже дивуються, коли якесь надприродне судження претендує, щоб його взяли до уваги, на перший погляд, у суто світських справах. І все ж від правильного вибору професії чи способу життя, зробленого, зважаючи на надприродний погляд, багато в чому буде залежати щасливе чи нещасливе життя. Доля людини у вічності залежить від правильного життєвого вибору. Вічність залежить від смерті... смерть — від життя... А власне життя — більша його частина! — залежить від обраного життєвого шляху, від професії. Отже, найбільш важливо, щоб той стан, який обираємо, ми перед Богом зріло обміркували».

Реалізувати своє покликання можна або в мирянському, або в духовному стані. «Властиве покликання мирян полягає в тому, щоб шукати Царство Боже через заняття світськими справами, якими вони керують згідно з Божою волею. Вони повинні особливим чином висвітлювати й скеровувати всі світські справи, з якими вони тісно пов'язані, так, щоб ці справи виконувалися і розвивалися завжди згідно з Христом і були на славу Творця і Відкупителя» (ККЦ, 898).

Разом з тим Святий Дух запрошує кожного до найкращого вибору: «Дбайте пильно про ліпші дари. Я ж показую вам путь куди значнішу» (1 Кор 12,31). «Новий Завіт містить також євангельські ради. Ради мають на меті відкинути те, що, навіть не суперечачи любові, може становити перешкоду для розвитку любові. (…) Досконалість Нового Закону полягає істотно в заповідях любові до Бога і до ближнього. Ради вказують на пряміші шляхи і більш вдалі засоби, вони повинні бути застосовані залежно від покликання кожного: Бог не прагне, аби кожен дотримувався усіх рад, а лише тих, які відповідні до особи, часу, обставин і сил кожного і яких вимагає любов; бо саме вона, як цариця всіх чеснот, усіх заповідей, усіх рад і загалом усіх законів та всіх християнських учинків, надає їм усім місце, порядок, час і вартість» (ККЦ, 1973-1974).

«Євангельські ради у своїй різноманітності пропоновані всім учням Христа. Досконалість любові, до якої покликані всі вірні, означає для тих, хто вільно приймає поклик до посвячення життя Богові, що вони зобов'язуються зберігати чистоту безшлюбності для Царства Божого, жити в убогості і послусі. Визнання цих рад в усталеному житті, визнаному Церквою, є тим, що характеризує життя, «посвячене Богові». Стан посвяченого життя виявляється, таким чином, одним із способів «глибшого» посвячення, яке вкорінене у хрещенні і цілковито посвячує вірного Богові. У житті, посвяченому Христові, вірні під натхненням Святого Духа постановляють у досконаліший спосіб іти за Христом, віддатися Богові, Якого вони полюбили над усе, і, прямуючи до досконалої любові на службі Царства, самим ставати його ознакою і проповідувати в Церкві славу майбутнього віку» (ККЦ, 915-916).

Святий Ігнатій Лойола у своєму навчанні про пізнання Божої волі звертає увагу: «Для доброго вибору мій намір має бути чистим, треба дивитися лише на мету, для якої я створений, тобто для прославлення Господа, Бога нашого, і спасіння душі. Тому коли я щось обираю, то маю обирати лише для того, щоб воно сприяло досягненню мети, заради якої я створений, не підпорядковуючи або зводячи мету до засобів, але підпорядковуючи засоби меті. Так, наприклад, багато хто спочатку обирають одруження, а потім служіння Богу в одруженому стані, - коли власне служіння Богу є метою. Такі особи не прямо йдуть до Бога, але бажають, щоб Бог ішов до них і погоджувався з їх безладними прихильностями; і таким чином з мети роблять засіб, а із засобу мету, ставлячи на другому місці те, що треба було поставити на першому. Бо, по-перше, ми повинні пробудити в собі бажання служити Богові, що є метою, а вже, по-друге, прагнути вступити у шлюб, якщо це більш нам відповідає, бо це є засіб для досягнення мети».

«Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті. Говоріть лише у глузді Божих слів, служіть лише у дусі тієї сили, яку дає Бог, щоб у всьому прославлявся Бог через Ісуса Христа, якому слава й сила по вічні віки! Амінь» (1 Пт 4,10-11).

о. Зміцєр Чарнель, редемпторист