4 листопада 2022 року новим протоігуменом Львівської провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя обрали отця Володимира Борейка. Львівську провінцію отців редемптористів він очолюватиме до 2027 року.

— Цей вибір — акт великої довіри до Вас з боку Ваших співбратів і знак підтримки Вашого служіння для добра Чину. Через Вас передаю слова вдячності отцям редемптористам за жертовне служіння, що є благословенням для нашої Церкви, — написав Глава Церкви у вітальному листі. — Особливої похвали гідне ваше служіння в час війни із російським загарбником, яке сповнене численними прикладами допомоги тим, хто зазнав терпінь, чиє житло було зруйноване і хто втратив засоби до існування. Ваші монастирі широко відчинили свої двері для потребуючих, слухаючи Господню заповідь, яка велить бути поруч із тими, хто страждає, — звернувся до отця Володимира у своєму вітальному слові Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, віддавши його служіння під особливу опіку Пресвятої Богородиці. — Війна, яка триває, принесла зі собою великі руйнування і, що найгірше, численні жертви. Де ж узяти сили, щоб бути вмілими виконавцями Божої волі? Послухайте апостола Павла: «… знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8, 28). Просіть у нашого Господа Ісуса Христа, щоб дав Вам сили і благодать Духа Святого, аби очолювана Вами провінція могла гідно послужити зраненим українцям. Будьте для них живими свідками Божої любові і милосердя, яке миром Господніх ласк у Святих Тайнах вилікує їхні рани.

Ми поспілкувалися з отцем Володимиром Борейком про його шлях у покликанні священства, служіння та головні напрями діяльності.

«У той час я не був воцерковленим, але якось, йдучи повз монастир, відчув бажання служити людям у духовному вимірі»

— Я працював викладачем екології у Заліщицькому аграрному коледжі, та одного дня прийшло розуміння, що хочу служити людям у духовному вимірі. В нашій дальшій родині були священники, але, правду кажучи, в мене не виникало бажання йти їхні шляхом. Зрештою, тоді я ще не був воцерковленим настільки, тож для мене досить дивним було бажання, яке я відчув, йшовши якось ввечері повз монастир. Не знаю, звідки воно виникло й для чого, та саме це стало початком моєї монашої дороги.

Оскільки я не мав досвіду спілкування зі священниками, в інтернеті шукав інформацію про монастирі та богопосвячених осіб. Моя вся родина була православна, та для мене добрим прикладом стала постать Патріарха Любомира Гузара і його вчення; мене надихала соціальна праця і робота з молоддю, яку провадить УГКЦ. Тож я почав вичитував про монастирі нашої Церкви, де можна було би служити людям. Так натрапив на чин Василіянський Чин Святого Йосафата та редемптортстів. І, читаючи харизми, вирішив, що хочу бути редемптористом.

«Йдучи в монастир, думав, що лише молитимусь у спокої, а насправді маємо дуже багато завдань»

Коли я йшов у монастир, то взагалі навіть не уявляв, що це таке. Пригадую, як прощався з рідними, бо думав, що відпускають аж після десяти років. Тож для мене було відкриттям, що можна їхати додому, спілкуватися з рідними. Ще одним моїм здивуванням було те, що в піст нам дозволили купити морозиво. Також перша зустріч із редемптористами розбила мої стереотипні уявлення про монастир. Колись був переконаний, що там живуть на хлібі та воді, а мене дуже гостинно прийняли і нагодували смачним обідом. Вважаю, що саме в таких простих речах наша Церква має відкриватися для пересічної людини.

На початках думав, що в монастирі тільки те й буду робити, що з дня в день молитися в спокої. Та насправді маємо дуже багато завдань і я, мабуть, виконую більше завдань, аніж робив би в звичному житті. І мені це подобається. Звичайно, іноді потребую спокою, стишення. Я знаходжу можливість молитися і працювати.

«Мене не одразу прийняли в монастир, адже мусив зрости в своїй вірі»

Я завжди бачу присутність Господа в багатьох моментах нашого життя. Монаше життя відкриває новий погляд на світ: розумієш, що різні щоденні проблеми є зовсім неважливими.

Звичайно, на початку виникали певні сумніви, чи моє рішення правильне. Зрештою, мене не одразу й прийняли в монастир, а дали рік на роздуми і можливість поглибитися у вірі, адже покликання мусить зрости. Той рік справді був досить складний… Я потребував більше молитви, більше перебування з Богом. Та думки залишити цю дорогу не з’являлося ніколи.

Важливим кроком на цьому шляху була розмова з батьками. Вони завжди давали свободу вибору, однак моє рішення піти в монастир, їм було нелегко прийняти. А тепер мої рідні радіють за мене. Тому хочу, щоб інші теж не боялися зробити такий крок.

«У своєму служінні особливу увагу приділяємо розвитку молоді»

Діяльність редемптористів спрямована на реколекції, ми працюємо на парафіях, в яких служимо, провадимо розгорнуту працю з молоддю. Впродовж двох років і досі я був настоятелем монастиря в Кохавині. Також займався розвитком цього відпустового місця, працював із паломниками, парафіянами.

Окрім цього я є головою Секретаріату молоді та покликань, яка розвиває роботу з молоддю парафій. Ми активно залучаємо молодих людей під час канікул до дитячих таборів, організовували школи аніматорів не тільки на заході України, їздили і на схід, займаємося вихованням християнської молоді, впровадженням їх у молитву, проводимо молитовні зустрічі, вишколи. На кожній парафії є відповідальні за роботу з молоддю.

Маємо гарні приклади, коли наша молодь створює християнські сім’ї, працюють на благо нашої церкви. Приміром, одна з таких родин від початку повномасштабної війни активно волонтерить у Польщі, допомагаючи нашим Збройним силам України, є медикиня в батальйоні госпітальєрів, багато наших активістів зараз воюють, отці провадять капеланське служіння.

«Нове призначення збільшує коло моєї відповідальності»

Якщо досі в мене були справи, пов’язані з місцевим монастирем редемптористів, то тепер мені потрібно буде думати про багато монастирів і не лише в Україні, а й в цілому світі. Якщо тут спільнота — шість співбратів, то тепер працюватиму із майже сотнею.

Першим кроком стане формування команди, з якою працюватиму. Переконаний, що разом із Божою поміччю ми зможемо багато досягти.

Біографічна довідка

Отець Володимир Борейко народився 21 квітня 1984 року в м. Борщів на Тернопільщині.

Впродовж 2001–2006 рр. навчався в Інституті менедженту та економіки «Галицька академія» (м. Івано-Франківськ), де отримав диплом «Магістр з екології та охорони навколишнього природнього середовища».

У 2006–2010 рр. працював викладачем у Заліщицькому аграрному коледжі, та одночасно у 2006–2008 рр. здобував освіту по спеціальності з фінансів в Інституті післядипломної освіти Тернопільського національного економічного університету.

У 2010 р. вступив до новіціату Львівської провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя і у 2015 р. склав вічні обіти.

Впродовж 2011–2016 рр. вивчав філософію та богослов’я у Львівській духовній семінарії Святого Духа та Українському католицькому університеті, отримавши диплом магістра з богослов’я.

Ієрейське рукоположення отримав 20 червня 2016 р.

У 2016–2021 рр. здійснював служіння в парафії Святих апостолів Петра і Павла у м. Новояворівськ (Львівська обл.)
З 3 січня 2021 р. і до сьогодні виконував уряд ігумена монастиря Святого Герарда у відпустовому місці Кохавина (смт Гніздичів, Львівська обл).

Спілкувалася Наталія Павлишин

з сайту Львівської Архиєпархії