Запровадження карантину в Україні вплинуло на всі сфери життя українців, не минуло це і монастирі. Як правило, під час посту і у весняний час, сплановано багато заходів: формацій, реколекцій, конференцій, семінарій, але цього року всі заходи були відмінені через строгий карантин.

Послаблення карантину у травні дало надію, що частково зможемо провести заплановані формації-реколекції і перші такі мали відбутися 24-30 червня 2020 р. у реколекційно-відпочинковому центрі преподобної Матері Йосафати у Надвірній. Назбиралася група сестер, яка кількісно не порушувала норми послабленого карантину. Але неочікувано, західні регіони Україні накрили сильні дощі, що спричинили розлиття річок, розмиття доріг, затоплення сіл і містечок, підтоплення домогосподарств. У переддень до реколекцій із Надвірної, Коломиї, Івано-Франківська, Галича, Гвізда почали надходити тривожні вісті про паводки.

Сестра Атанасія Халус згадує: «23 червня 2020 року зателефонувала до мене с. Андрея (Якимець), щоб порадити їй, що має робити з реколекціями через стихію, яка розшаленілася у Франківській, Тернопільській, Львівській та Чернівецькій областях, бо виглядає, що сестри не зможуть приїхати на реколекції. Я порадила: «Не відміняй реколекції, а зроби в онлайн режимі». І хочу сказати, що с. Андрея прийняла мудре рішення. Чому? По-перше, не знати від чого Господь нас (сестер, які мали їхати на реколекції) захоронив, а по–друге, подарував мені, і думаю також і іншим учасницям,  особливий час».

Отець-реколектант Михайло Іваняк, ЗНІ з готовістю погодився на такий формат реколекцій, хоча, як для нас так і для нього -  це було незвично.

Цікаво те, що після повідомлення, що реколекції будуть on-line, лише декілька сестер, які попередньо зголосилися – відмовились, натомість, записалися ще нові і таким чином вікова категорія сестер була від 38 до 84 років.

Кожна з сестер повинна була сама потурбуватись про відповідне місце для реколекцій, час на особисту і літургійну молитву.

«Хочу подякувати Богові за місце, де пробувала і молитися - це м. Чортків, спільнота  отців василіян...... маленька убога церковця, новозбудований монастир....  прекрасна природа, яка так нагадує мені рідні сторони, горбисті ліси, річка, спів птахів, який часто прикрашав наші спільні молитви Літургії чи церковного правила.....», - ділиться одна з реколектанток.

«Навіть не уявляла собі, як мають проходити реколекції в спільноті, в якій живеш. Я ще жартувала до сестри: «Їду зараз на реколекції». Сестра відповідає: «Як їдете, коли ви казали, що не їдете! - Кажу: «Їду, з другого поверху на перший!» Перший день було важко, бо в голові роїлося багато думок: топить наш підвал, згорів дренажний насос, що відкачує воду… т.д. Потрібно було для себе так зорганізувати розпорядок, щоб як найменше перетинатися зі сестрами. І хочу сказати, коли людина хоче зробити реколекції, Господь сам забере перешкоди. І це правда. Коли я їду на реколекції, я приїжджаю - і є все готове. А тут треба багато зусиль прикласти самому. Якось мені пригадалося з історії нашого Згромадження, коли сестер забрали на Сибір, вони і рік, і два, і три,  не мали ні реколекцій, ні Літургії, ні Святих Тайн, але були сильні духом, бо були свідомі хто вони є і Ким вони покликані» - зі свідчення с. Атанасії Халус.

Темою духовних вправ о. Михайло вибрав «Бенкет мудрості».

«Мудрість собі будинок збудувала і витесала сім стовпів до нього» (Прип 9,1). Щиро, просто, з любов'ю отець запросив переглянути чого ще мені бракує, що ще я маю збудувати, щоб віднайти те, що дозволить відчути радість мого богопосвяченого життя» - ділиться с. Константина Гнідець.

Щодня отець Михайло приготовляв для реколектанток два аудіозаписи наук і відповідні уривки із Святого Письма на роздуму разом із візуальними картинами відомого швейцарського художника Евжена Бурнанда (1850-1921). У неділю сестрам було запропоновано переглянути анімаційний фільм за мотивами оповідання Жана Жеоно.

«Фотографії картин художника Е. Бурнанда, які пересилав нам отець, допомагали нам роздумувати над Словом Божим. «Де Ти моя улюблена дитин? Чекаю і виглядаю Тебе?» - моя назва картини.  Невід, закинутий у море, скарб захований у полі, дорогоцінна перлина, світанок Воскресіння, і … щедрість моєї душі,  яку я вагаюся  подарувати іншим, як маленька несмілива дитина - це всі зображення картин, які я відчитала для себе...» - згадує с. Константина Гнідець.

Кожного дня у роздумах о. Михайло торкався відповідної теми з конкретними прикладами із власного життя чи життя святих. Сестра Константина продовжує: «Зрозуміла, що Бог приходить до мене у Слові, а  Слово має свій голос, обличчя, перебуває у домі і приходить через дорогу, яка має свої стежки... Багато прикладів о. Михайло наводив зі свого  власного життя, з життя наших українських святих, які жили разом з нами, у наших монаших спільнотах...  У суботу ми робили загальне прибирання, прибравши у своєму серці, ми пробували прибирати порох і бруд наших думок, через які ми можемо засмічувати іншу людину, тобто прибирали у серці нашої сестри у спільноті...мені прийшлося добряче попрацювати бо спільнота велика... Пригадали, разом з отцем, знаки покликання і, мандруючи Євангелією нашого спільнотного життя, словами Папа Франциска, отець запросив бути вдячними Богові за покликання, закликав мужньо ступати по воді нашого життя, незважаючи на біль і рани та, дивлячись на рани Ісуса Христа, прославляти Бога за те, що Він є з нами!»

На реколекціях дуже ясно стає зрозумілий духовний принцип: наскільки людина є щедра у даруванні часу для Бога і є чесною перед собою, настільки Господь обдаровує  її своїм світлом і духовним прозрінням. Але безсумнівно найперше Він промовляє до учасниць через промолене слово духовного провідника.

«Дякую, насамперед, Богу за реколектанта о. Михайла Іваняка, ЗНІ, який зумів просто і легко пригадати, яка велика любов Божа до кожної людини; також запросив на бенкет мудрості та до глибшої віри, що «я улюблена донька Божа!» - с. Вероніка Вайда.

«Найбільше хочеться дякувати Богові за простоту і щирість слів отця Михайла. За те, що завдяки цим словам душа отримала новий подих, немовби знову намагається приліпитися до Господа. За те, що Слово додало мені надію йти далі.... йти далі, щоб більше вірити, більше надіятися, більше любити...»

«Не можу знайти слів вдячності, але нехай Господь буде прославлений у Вашому житті, отче Михайле, і у слові, яке Ви даруєте всім,  кого Бог ставить на Вашій дорозі життя!» с. Константина Гнідець.

«Дякую Вам, Отче, за чудові, змістовні та лаконічні науки. Нехай  Божа Мудрість супроводжує Вас, щоб Ви, ще не одне зерно посіяли у людські душі. І бажаю Вам ніколи не втрачати почуття гумору, бо веселого дателя любить Бог!» - с. Атанасія Халус.

Слава Богу, честь Марії, а нам – мир!

З вдячністю сестрам - реколектанткам, які поділилися свої досвідом,

с. Анастасія Заброцька, СНДМ