Тоді він вивів їх до Витанії і, знявши руки, благословив їх.

Лк 24, 36-53

Коли розлучаємося з близькою особою, то в нас виникає відчуття, що ми неначе втратили щось важливе, частину свого життя. Вознесіння Ісуса на небо було певною втратою для апостолів. Відтоді вони вже не бачили Христа видимо у людському тілі, не чули особисто слів із Його уст. Але Господь, відходячи до Отця, сказав до своїх учнів: „Ось я з вами по всі дні, аж до кінця віку”. Ісус обдарував апостолів кількома дарами: відкрив розуміння Писання, дав владу відпускати гріхи, проповідувати Євангеліє і благословив їх.

У людському житті буває так, що неможливо повернути назад втрачену особу чи річ. Ніхто не замінить нам рідних батьків, чоловіка чи дружину, дітей, брата або сестру. Хтось із рідних може допомагати нам у житті, частково компенсуючи цим їхню відсутність.

Але ситуація виглядає інакше, коли дивимося на життя очима віри. Ближні - це видимий знак присутності Ісуса у нашому житті. Хоч у певний момент вони перестають бути серед нас, однак Бог надалі залишається з нами. Він дає нам інші знаки своєї присутності у нашому житті. Це рідні брати, сестри, діти, родичі, які опікуються нами, добродії, діла милосердя ближніх. Ми можемо бути самотніми у житті, але ніколи не є самі, бо з нами завжди Христос. Про це нагадують ікони, храми, Святе Письмо, різні спільноти, де можемо зустрітися і розмовляти з Богом.

Ісус своїм життям – наукою і чудами показав людям правдивий образ Бога, Його близькість до людини. Сьогодні такими знаками, які свідчать про присутність Христа біля нас, є слова Євангелія, Святі Тайни та події у житті.

Весняного вечора священника покликали сповідати старшу, важкохвору людину. Вона прийняла Тайну Сповіді і Оливопомазання. А через пів години родичі сказали, що відійшла до вічності. Ця молитва – знак присутності Христа. В особі священника Ісус обдарував її ласками, сам приготував її і перевів до Царства Небесного.

Подібних знаків є багато у нашому житті. Бог через велику свою любов до людини завжди присутній біля нас. Але чи ми бачимо ці знаки любові і зближаємося до Нього твердою вірою і щирою любов’ю?

Хто шукає Бога, тому Він відкриває дорогу до Себе за словами Ісуса: „Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю: вони йдуть слідом за мною, і я даю їм життя вічне”.

Вознесіння Ісуса на небо подає нам ще одну важливу думку: вказує мету і сенс життя, основу нашої гідності - бути з Богом. Господь покликав нас до життя не для того, аби ми просто перебували у цьому земному світі, де повно проблем і небезпек. Земне життя – це можливість пізнати Христа, приготування до справжнього життя у вічності, постійно були у любові з Богом.

Ми відчуваємо себе щасливими, коли зустрічаємося з відомими людьми, беремо участь у якихось урочистих подіях. Або маємо якісь дорогоцінні речі. Але хто насправді займає найвище становище у світі? Це Ісус Христос – наш Спаситель. Яка ж тоді подія найпочесніша на землі – це розмова з Ісусом на молитві. Ми зустрічаємося не просто з популярною особою, а з самим Богом – Творцем і Володарем усього світу. Тому молитва є надзвичайною, особливою подією для людини. Вона дає нам можливість відчути справжню свою гідність – розмовляти з Богом як найбільшим авторитетом, ідеалом святості та любові.

Важливо, щоб метою нашої щоденної молитви було прохання про ласку розпізнавати знаки присутності Ісуса у житті, користати з них. Наповнити життя правдою і любов’ю, сенсом в Ісусі.

Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист