І видав його їм на розп'яття.

Йо 19,6-11, 13-20, 25-28, 30-35

Цієї вересневої неділі урочисто вшановуємо святий хрест Господній як таємницю нашого спасіння. Бо справді складно зрозуміти, як Бог може стати людиною і померти за неї. Опис смерті Ісуса євангелистом Іваном, який читаємо сьогодні, детально розкриває нам таємницю любові Бога до людини, яка об’явилася на хресті.

Одного разу місіонера, який працював в Африці, запитали: - Як ти можеш жити таким невигідним життям, повним незручностей серед дикунів і працювати в таких жахливих умовах? – Сам я не міг би, - відповів той, - але любов Христова кличе мене до цього й допомагає мені. Любов Христова – це сила і витривалість християнина в усіх обставинах і за будь-яких умов.

У нинішньому Євангелії можна вирізнити три моменти як прояви особливої Божої любові на Голготі.

Перший момент – це перебування Ісуса на суді Пилата. Божий Син стоїть перед людиною – своїм суддею. Хоч Його несправедливо засудили на смерть, але Христос покірно приймає всі звинувачення. Бо правдива любов покірна, ніколи не вивищує себе. А це означає, що Господь готовий на будь-яку жертву, щоб спасти людину.

Коли Ісус вийшов на Голготу, прийняв ганебну смерть – розп’яття на хресті. Спаситель жертвував на ньому найдорожче – Своє життя, щоб ми мали життя вічне. „Бо Бог не послав у світ Сина, щоб світ засудити, але щоб ним спасти світ”, - казав Ісус. Правдива любов також жертовна, готова щедро поділитися добром із ближніми для спільного щастя. Апостол Павло описав це так: „Бог любить тих, хто дає радо”. Христос перший щедро обдаровує нас любов’ю і очікує від нас щедрої любові до Бога та ближніх. „Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто щедро сіє, той щедро буде жати” (2Кор 9,6), - пише апостол Павло. Чим більше жертвуємо, довіряємо Богові своє життя, тим більше Він наповняє його добром. Наша жертовність проявляється в тому, скільки часу присвячуємо для Ісуса, тобто на молитву, Службу Божу, Сповідь і Причастя, читання Святого Письма, щоб краще пізнати науку Христа та Його самого.

Одного разу на великому кораблі виникла пожежа. Пасажири почали панікувати. Один із шукачів золота повертався тим кораблем додому. Він прив’язав свій скарб до пояса, одягнув на себе рятувальний круг, сподіваючись таким чином дістатися берега. Раптом до нього підбігла дівчинка з плачем: „Рятуйте мене! У мене нема тата, я їду сама й плавати не вмію. О, як благаю вас, рятуйте мене!”

Прекрасне дитяче личко в сльозах й двоє великих переляканих очей!.. Що робити? Треба лишити або золото або дитину. Він рішуче кидає свою валізку в озеро, хапає дитину та стрибає у воду. Величезні зусилля, страшна боротьба, - і вони щасливо допливають до берега. Вибравшись на землю, він зомлів від перевтоми.

Коли той чоловік опритомнів, дівчинка сиділа біля нього і розтирала його груди. О, яка дорога для нього тепер була ця дитина: він купив її ціною своїх скарбів, здобутих важкою працею, а тепер ще й життя готовий був віддати.

Третій момент хресної смерті Ісуса, коли воїн проколов списом Його бік, „зараз же вийшла кров і вода”, - зазначає євангелист Іван. Це означає, що Христос завжди відкритий для кожної людини. Нікого не відкидає від себе, навіть найбільшого грішника. Господь сказав: „Ось така воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він мені дав, я нічого не погубив, але воскресив його в останній день” (Ів 6,39). Ісус завжди готовий дарувати любов, допомогти, потішити, простити гріхи, наблизити нас до себе. „Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас” (Ів 11,28), - казав Спаситель. Нам потрібно мати відкрите серце, аби прийняти цю любов у словах правди, в Сповіді чи Святому Причастю, молитві.

Чого можемо навчитися у сьогоднішньому святі?

Хрест – це урок любові.

Вшановуючи святий хрест, ми вчимося по-справжньому любити Бога і ближніх: через згоду з волею Бога, жертовність і відкритість серця.

Наскільки наша душа покірна, жертовна, відкрита, настільки Ісус наповняє нас добром і щастям.

Отож, коли побачимо у житті хрест, хай він нагадує нам про доброту Бога та надихає самим робити добро з любові до Бога і ближніх. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист