«Благословен, хто йде в ім’я Господнє, цар ізраїльський!»

Йо 12,1-8

Сьогодні святкуємо Квітну неділю, згадуючи урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалима. У цій події важливе місце займає вітання народом Христа словами: «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє, цар ізраїльський!» Ці слова містять у собі важливі деталі поведінки Спасителя.

Ісус останній раз приходить до Єрусалима. Він відкрито приймає вітання від людей. І коли фарисеї хотіли заборонити це, Господь відповів їм: „Коли ці замовчать, каміння кричатиме” (Лк 19,40). У згаданих словах бачимо важливу рису у поведінці Ісуса. Господь знає хто і ким Він є: Божий Син і цар Ізраїльського народу. Він має глибоку свідомість власної особи. Прикладом цього можуть бути інші події у житті Спасителя. Коли фарисеї питали Його, якою владою робить чуда чи змінює традиції, Він відповідав: „Син Чоловічий - Владика і суботи” (Лк 6,5), „Я і Отець – одно” (Йо 10,30). Перебуваючи на суді первосвященика, Ісус відповів: „Я є, і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме на хмарах небесних” (Мр 14,62). А на Тайній вечері Христос сказав до учнів: „Я – дорога, правда і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене” (Йо 14,6).

Христос, давши фарисеям чітку відповідь щодо вітань народу, засвідчив розуміння свого завдання в Єрусалимі. Він прийшов сюди задля спасіння людства, наповнений духом мужності й відваги. Спаситель знав, що Його чекають важкі терпіння й муки та смерть на хресті. Але все це завершиться перемогою – воскресінням на третій день.

Дехто шукає у житті добра і щастя, намагаючись все контролювати, вирішувати, здобувати добро власними силами. Такою поведінкою людина покладає багато надії на себе, ніж на Бога. Але при цьому часто відчуває неспокій. Страх і невпевненість - це наслідок виховання, браку уваги батьків до дитини в дитинстві. Контролем над речами, подіями чи особами, виконанням всіх законів, людина хоче створити для себе надійну основу життя і щастя, здобути впевненість у собі. Вона намагається компенсувати недоліки дитинства: позитивний погляд на себе і світ, певність щодо себе і життя.

Але не все в житті підчиняється нам, вдається контролювати чи передбачити. Не все вирішується легко, виникають запитання, на які складно швидко знайти відповідь. Через те в душі виникає почуття неспокою, браку щастя, любові, розуміння і підтримки з боку інших людей.

Поміччю для нас у такій ситуації є пізнання Бога і Його добрих рис: Він всемогутній, люблячий і милосердний, а тим самим близький до людини, пам’ятає і дбає про неї. У світлі пізнання Бога краще пізнаємо себе: що з великої любові Господь створив нас, на образ і подобу Бога, покликав жити вічно. Тим самим ми близькі і важливі для Христа.

Отож, наше щастя передусім залежить від зв’язку з Богом, а не від власних старань. Його основою є віра в те, що у житті всім керує Бог, Він дбає про нас і наше життя.

Ми своєю людською і духовною працею лише пізнаємо Його присутність і дію в житті, прислухаємося до Його порад, покладаємо надію на Бога, довіряємо Йому як надійному провідникові. Таким чином наша щоденна праця стає співпрацею з Ісусом. Керуючись вірою і Божою правдою, дозволяємо Христові увійти в наше життя і наповнити його добром та любов’ю, змінити себе і життя на краще.

Хай за прикладом Христа основою життя і щастя буде здорове почуття гідності, що ми подібні до Бога, а також віра, надія і довіра Ісусові, що Він є з нами, захищає і веде нас у житті. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист