Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі Спасі моїм.

Лк 10,38-42; 11,27-28

Все у земному житті має початок і кінець. Цю правду нагадує нам Успіння Пресвятої Богородиці. Це день її смерті, переходу до вічності. Він став підсумком її життя та відображає особу Марії. Однак смерть Божої Матері була іншою, ніж кожного з нас. Вона переставилася до вічності у великому спокої, з тілом і душею. Ця подія важлива для нас, бо відкриває істину, що кінець життя показує нам, яким воно було – його плоди, та ким ми були у житті. Наскільки стали людиною у повному значенні слова. Про це свідчить народна мудрість: „Кінець діло хвалить”. Прикладом цього є Діва Марія.

На підставі коротких свідчень у Євангелії бачимо, що Божа Мати пізнала себе і своє життя як Божий дар. Вона нічим не хвалилася, нічого не приписувала собі, але старалася жити згідно з Божою волею.

Прикладом цього є перебування Марії у Єлизавети, де Вона каже: „Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі Спасі моїм” (Лк 1,46). Божа Мати приймає все як Божий дар і дякує Господу за це. Через молитву і читання Святих Писань, Діва Марія зрозуміла, що гідність людини полягає в тому, щоб постійно перебувати з Богом і наповнити себе Його любов’ю, а не земними речами.

Другий момент – це пошук Ісуса у єрусалимському храмі, Кана Галилейська та вияснення, хто є Матір’ю та братами Христа. Ісус не дає там прямої відповіді на поставлені питання. Неначе відсуває свою Матір на другий план. Однак Богородиця приймає все з покорою, довіряючи себе волі Бога: „Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці” (Лк 2,19). Першим прикладом цього було Благовіщення, де Богородиця відповіла Гавриїлові: „Ось я слугиня Господня, нехай мені станеться за твоїм словом” (Лк 1,38). Так у житті Діви Марії досконало здійснилися слова Спасителя: „По їхніх плодах, отже, пізнаєте їх” (Мт 7,20). Життя Божої Матері було тихе, скрите від людської слави і смерть спокійна, зате Вона з великою славою увійшла безпосередньо до неба.

У природу кожної людини вписано почуття щастя. Шукаючи його, люди пов’язують свою гідність із надзвичайним зовнішнім виглядом, становищем у житті, походженням зі славного роду. Однак забувають, що основу нашої гідності становить те, що ми отримали життя від Бога, створені на його образ і подобу. Справжнє почуття гідності проявляється і зростає в нас через зв'язок любові з Ісусом.

Щоб осягнути гідність і почуття щастя, потрібно часто думати про Ісуса, жити так, щоб кожен наш вчинок провадив нас до Бога, як це робила Діва Марія.

Треба керуватися мудрістю Божих заповідей, черпати душевний спокій та силу у молитві й Святих Тайнах. Дбати найперше про духовні цінності, а не матеріальні, про добро душі, а не тіла. Щоб найбільшим скарбом для нас став сам Ісус. Шукаючи у житті добро, маємо проявляти покору, терпеливість, надію на Бога та згоду з Його волею. Вкінці пам’ятати, що то Христос змінює нас і наповняє життя добром, а не ми самі, власними силами. У цьому може допомогти нам приклад життя Богородиці, яка отримала від Бога найбільше дарів. Доказом цього є її слова: „Велике бо вчинив мені всемогутній, і святе його ім’я” (Лк 1,49).

Що не дає нам відчути почуття власної гідності та знайти добро у житті – гордість і самолюбство: духовне лінивство, забобонність, шкідливі звички, гріхи нечистоти. Теперішні люди приділяють багато уваги потребам тіла, матеріальній вигоді, а мало дбають про духовність та мораль, добрі стосунки з ближніми. Через це не змінюються самі та не покращують своє ставлення до людей. Відповідно не змінюється життя, бо в ньому немає Бога – джерела добра.

Як побожні християни, не тільки молімося до Богородиці, а й наслідуймо приклад її життя: покору, щиру любов, надію на Господа та згоду з волею Бога. Тоді зможемо сказати, як Вона: „Бог зажди думав про мене. Він зробив мені в житті багато добра”. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист