А хто виконає їх і навчить, той буде великим у царстві небеснім.

Мт 5,14-19

Після Різдвяних свят Церква окремо вшановує трьох великих святих - своїх духовних синів: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого. Так обрізання Ісуса поєднане із пам’яттю про Василія Великого. Він залишив світ і його славу та пішов шукати щастя разом із Христом. Після свята Богоявлення згадуємо про Григорія Богослова. А через день Церва святкує перенесення мощей Івана Золотоустого.

Сьогодні спільно й урочисто вшановуємо цих трьох видатних святителів і просвітителів Христової Церкви четвертого століття, так званої золотої доби. Свято Трьох святих невипадкове, а має історичну основу. У другій половині 11 століття між почитателями цих святих виникла суперечка, хто з них більш заслужений для Церкви. Одні вважали Василія Великого, інші Григорія, а треті Івана Золотоустого. Цей спір вирішили самі святі. Спочатку кожен із них зокрема, а потім всі разом у сні з’явились побожному єпископові міста Євхаїти Івану зі словами, що вони однаково заслужені для Церкви і рівні перед Богом. Після того Церква встановила окреме свято на вшанування пам’яті і почитання великих трьох святителів у день їхнього об’явлення – 12 лютого.

Святителі своїм життям і працею багато причинилися до збереження і поширення Христової науки, утвердження Церкви у вірі. Про це говориться у молитві свята: „Святкує сьогодні Церква визначне торжество трьох Учителів, вони бо укріпили Церкву своїми божественними догматами”.

Першочерговим завданням Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого було власне освячення знанням і розумінням Святого Письма, щирою молитвою. Тому вони прикладали всі зусилля для особистого духовного зросту, збереження і поширення Христової науки, утвердження Церкви у вірі, надії і любові до Бога. Святий Григорій про свою дружбу з Василієм каже коротко: „Ми знали тільки дві дороги: одну до храму на молитву, а другу до школи на науку”.

Святителі Василій Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий стали основою Церкви. Вони залишили після себе велику духовну та наукову спадщину: глибоко пояснили правди віри та науку Ісуса Христа. Їхні повчання завжди актуальні. З них Церква користає по сьогодні.

Життя Василія, Григорія та Івана було потрійним свідченням або свідченням потрійної сили, яким потверджували актуальність, важливість науки Ісуса Христа – Нового Завіту, та всього Святого Письма у всі часи, незалежно від подій, обставин. Вони спільно свідчили про могутність віри, надії і любові до Бога, які допомагають здобувати добро і перемагати зло. Силу їхнього духа Церква описує у молитвах свята словами: „Вони – достойні оселі Духа, несхитні захисники віри, стовпи Церкви, утвердження вірних”. Святителі в дорозі до святості старалися у всьому наслідувати приклад Христа.

Важливою рисою згадуваних нині трьох святителів є здійснення слів Ісуса: „Хто вірний у малому, той і у великому вірний” (Лк 16,10). Вони старалися жити кожним словом науки Христа. Тому мали велику любов до Бога і через те стали святими. Християни, славлячи святих молитвами і співами, повинні брати приклад від них. Однак ті, що вшановують святих, не завжди наслідують приклад їхнього життя, зокрема вірного дотримання всієї науки Ісуса.

Церква виражає свою віру у різних традиціях, зокрема з допомогою християнських привітань. У різдвяному часі ми вітаємося „Христос рождається”. Останнім часом щораз менше християн використовують це привітання. Це може бути проявом певної байдужості та лінивства до духовного життя. Віра таких людей зводиться до дотримання традицій, релігійних приписів: приготувати святу вечерю, кутю, коляда, вертеп, освятити йорданську воду і посвятити свічку на Стрітеня. Це свідчить про те, що Ісус не є основою життя, джерелом добра для них. Коли ми занедбуємо важливі традиції, ми занедбуємо правдиву віру – зв'язок любові з Богом.

Вітання „Христос рождається” нагадує нам про істоту Різдвяних свят і нашої побожності. Бог в особі Ісуса прийшов на землю, наблизився до людини, щоб вона наблизилася до Господа, відновити наново зв'язок любові людини з Богом, який зруйнував первородний гріх, і спасти її, вчинити знову учасником Божого Царства. Легковажність до різдвяного привітання є легковажністю до самого Христа, що в нас немає правдивої любові до Нього та небажання шукати щастя з Ним, а власними силами. Такі особи перестають бути християнами, а лише релігійними людьми, які визнають існування Бога, але живуть за законами світу та дбають про земне життя і добро тіла, а не спасіння душі.

Правильно вітатися „Христос рождається”, а не „Христос народився”. Привітання „Христос рождається” своїм змістом вказує на те, що Ісус є Богом. Він раз народився в історії людства як людина, але як Бог є понад часом. Ісус постійно народжується і присутній між нами у Святих Тайнах. Привітом „Христос народився” визнаємо Ісуса лише як людину, історичну постать, а не Бога. Такий Христоc не має влади над світом і тому не може нічого змінити в ньому.

Якщо ми занедбаємо важливі традиції і таким чином будемо байдужі до Ісуса, Він не зможе допомагати та захищати нас, дарувати любов і вчинити нас щасливими на землі та в небі. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист