Бо де твій скарб, там і твоє серце буде.

Мт 25,31-42

Приготування до Великого посту завершує Сиропусна неділя. Головна думка нинішнього Євангелія – це скарб. З допомогою розповідей про Закхея, митаря і фарисея, блудного сина ми пізнали Бога та Його любов.

Наповнившись любов’ю до Господа, визнаємо, що Ісус – наш скарб. Він є основою життя і щастя.

Найважливіший для нас. Ми отримали життя від Христа і Він підтримує його своєю любов’ю.

Скарб – це щось цінне, важливе для нас, те, що постійно з нами. Кожна людина має свій скарб у житті. Одні цінують здоров’я, роботу, сім’ю, пам’ятні подарунки, подорожі. Інші люблять гроші, розваги, славу, моду, цигарки, алкоголь, наркотики тощо. Життєвий досвід показує, що насправді найбільшою цінністю у світі є людина, інша особа та любов. Гроші можна втратити і заробити, речі загубити і придбати нові, але близької особи, товариша ніхто нам не поверне, не придбаємо їх за гроші чи скарби світу. Тож народна мудрість говорить: „Не май сто рублів, а сто друзів”, „Друзів за гроші не купиш”.

Якщо Ісус є скарбом для людини, то вона часто звертає на нього увагу через молитву, читання Святого Письма, згоду з Божою волею, захищає його, дотримуючись Божих заповідей.

Цінує цей скарб, користаючи часто зі Служби Божої, Сповіді та Причастя. Підтримує живий зв'язок любові з Христом.

Ось що говорить про справжні скарби християнина апостол Павло: „А те, що було мені зиском, з-за Христа я вважав за втрату. Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати” (Фл 3,7-9). А апостол Петро, пізнаючи щораз більше Ісуса, одного разу сказав: „Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе - слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що ти - Божий Святий” (Йо 6,68-69). Подібне вчинив апостол Тома, коли діткнувся рукою воскреслого Христа: „Господь мій і Бог мій” (Йо 20, 2).

Науку Христа про скарб краще зрозуміємо, коли поєднаємо її зі значенням Пасхи. Ісус умер на хресті, щоб випросити в Отця прощення людських гріхів, визволив нас із їхньої неволі. А воскреснувши з мертвих, відчинив нам вхід до неба. Цим Спаситель показав, що незважаючи на первородний гріх, ми важливі й цінні для Бога, Він надалі любить нас. Якщо ми важливі для Бога, то й Ісус має бути важливим для нас. Це маємо потвердити своїм побожним життям: виконанням заповідей, молитвою, участю у Святих Тайнах, пізнанням Божої правди у Святому Письмі.

Віруючі люди мають різні духовні переживання: піднесення та занепади.

Одна віруюча жінка прийшла до місцевого священника на пораду та сказала, що дуже стривожена, бо їй важко молитися, здається, що вона не любить свого Спасителя так, як раніше. – То залиште Його! – відповів отець. – Що!? – здивувалась жінка. – Я маю залишити мого дорогоцінного Спасителя!? Він стільки добра зробив мені. Я ніколи не покину Його!

Ось таким чином та віруюча жінка, усвідомивши важливість Ісуса для себе, переконалась, що вона все ж таки любить свого „дорогоцінного Спасителя” і тільки переживала охолодження своїх почуттів. Проте, віруючі люди не на почуттях будують стосунки з Господом, а на любові й довірі до Його Слова.

Хто має Бога, той має справжнє щастя. Від людини можна забрати все, крім Бога, як каже апостол Павло: „Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім” (Рм 8,38,39). Лише Ісус буде з нею завжди і всюди. Це справжній скарб і щастя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист