emblem
Меню Закрити

Написати священику

(Тут ви можете запитати про свята, пости, сповідь, покликання, сімейні стосунки, Церкву та багато іншого)

Святого Миколая Чудотворця

Радійте того дня й веселіться, бо ваша нагорода велика на небі.

Лк 6,17–23

Коли чуємо слово Миколай, свято Миколая, то в серці виникає радість, бо сподіваємося отримати

якийсь подарунок, як жест любові від Бога та ближніх. Радість свята святого Миколая приготовляє нас до ще більшої радості, яка незабаром настане – Різдва Христового, коли Божий Син прийшов на землю й об’явив нам любов Отця. А любов завжди дарує найбільше радості.

Свято Миколая чудотворця викликає в нас багато радості, бо вона випливає з любові. Миколай став відомим і популярним у Церкві не тільки з того, що допомагав матеріально бідним людям, а передусім проявляв до них щиру й жертовну любов. А любов запам’ятовується на все життя. Той, хто ділиться любов’ю з ближніми словом чи ділом, нічого не втрачає, а навпаки, ще більше наповняється любов’ю, добром духовним і матеріальним. Бо Ісус милосердний і щедрий до тих, хто творить милосердя іншим, як каже блаженство: ,,Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя”. Або іншими словами, хто допомагає ближнім, сам стає багатим у Бога і в людей. Милосердній, щирій людині ніколи не бракує Божих дарів для тіла й душі. Прикладом сили жертовної любові є історія однієї бабусі.

Жила була бідна бабуся. Вона була така бідна, що часом їй навіть не було з чого хліба спекти. І була в неї сусідка-злидня, яка цій старенькій невпинно бідністю дорікала. І раптом помітила сусідка: як тільки вона готується хліб пекти, у бабусі теж із комина дим йде, ніби хліб пече. — Невже ця жебрачка теж розбагатіла? - Здивувалася сусідка. — Треба заглянути до неї, перевірити.

Заходить сусідка до бабусі, а та справді коровай із печі виймає. Посадила старенька сусідку за стіл, свіжим хлібом її пригощає. Здивувалася сусідка: - Звідки ж у тебе хліб? Нещодавно ти була бідніша за бідного, а тепер щодня хліб печеш?

І розповіла їй бабуся, що втомилася вона від нарікань у злиднях. І почала дрова в піч підкладати, коли сусідка починала хліб пекти. Тиждень так минає, другий, ось бабуся і придумала: — А дай я буду Бога про милість Його просити щоразу, як дрова в грубку кладу.

Так і почала чинити. Поклала вона головню в грубку, помолилася, і раптом хтось стукає у віконце. Стоїть дідусь жебрак, весь у лахмітті, хліба просить. А хліба в хаті ні шматка. Віддала старенька дідусеві останню свою картоплину. Той її з'їв і знову хліба просить.

Звідки я тобі, старче, хліба візьму? — каже бабуся. — А ти з печі дістань, — відповідає дідусь. Зазирнула бабуся в піч, а там і справді готовий коровай лежить. Охнула вона, дістала коровай із печі, стала дідуся годувати. Він з'їв увесь коровай і ще просить.

— Немає в мене більше хліба, — каже бабуся. — А ти знову з печі дістань, — каже дідусь. Дивиться старенька — там знову коровай лежить. Дістає вона коровай із печі, а сама вголос дивується: — Доки ж Бог хліба мені даруватиме? — А доки з чистим серцем ділитимешся з усіма голодними, — відповів дідусь.

Ось з того часу й не переводиться ніколи в хаті у доброї бабусі хліб.

Милосердну та щиру любов святого Миколая можна підсумувати словами апостола Павла: ,,Бог любить тих, хто дає радо” (2Кр 9,7). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Адміністратор

Коментарі

Авторизуйтесь

Щоб залишати коментарі, авторизуйтесь за допомогою аккаунта у соціальних мережах

Авторизуйтесь

Щоб залишати коментарі, авторизуйтесь за допомогою аккаунта у соціальних мережах

Помилка
Отакої! Схоже, виникла непередбачена помилка. Будь ласка, спробуйте знову або зверніться до адміністратора