«Не тіло й кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний».

Мт 16,13-19

Коли дивимося на постаті двох святих апостолів Петра і Павла, то бачимо, наскільки вони були різні: у своєму покликанні, за своїм темпераментом, у способі викладу думок. Але цих двоє святих рівні перед Богом, бо чинили Божу волю.

Апостола Петра Ісус вибрав одним із перших, і він був учасником найвизначніших подій Христового життя, супроводжував Господа впродовж усієї Його діяльності. Петро першим визнав Ісуса Божим Сином. Також отримав від Господа особливе завдання: бути провідником спільноти апостолів і первісної Церкви. Апостол Павло історично не бачився з Ісусом Христом, а зустрів Його дорогою до Дамаску, коли переслідував християн. Потім навернувся і почав проповідувати Євангеліє Христа. Залишив після себе велику духовну спадщину – чотирнадцять послань до перших християнських спільнот. Петро і Павло пережили багато переслідувань за віру в Ісуса Христа. Але бачимо, що Бог першого та другого провадив своїми дорогами. Апостол Павло написав про це так: „Все можу в тому, хто мене укріпляє” (Фл 4,13).

Важливо замислитися над тим, якою для кожного з нас є особиста й неповторна дорога до Бога. Починаючи від нашого народження, усі події життя, які стаються щодня, – це Господній дороговказ, який нас провадить, освячує та спасає. Це знаки, які вказують на те, що Ісус є з нами. Ми в дорозі до Бога рівняємося на тих чи інших святих, але ніколи не можемо повністю скопіювати доріг якогось святого у своєму житті. Христос – наш надійний провідник, помічник і захисник у житті. Він може дати нам відповідь на різні життєві питання чи вирішити складні справи. Важливо уміти відкривати й пізнавати Бога на нашій життєвій дорозі. Щоб так, як і Петро й Павло, пройти кожен свій, унікальний шлях із Господом і засвідчити віру й любов до Бога в нашому особистому, неповторному житті. За це отримаємо від Ісуса благословення на землі і радість у небі. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист