Хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним.

Мт 10, 32-33; 37-38; 19, 27-30

Перша неділя після Зіслання Святого Духа називається Всіх святих. Церква присвятила її вшануванню християн, які проявили велику віру і любов до Бога. Цим показує перший плід Святого Духа – святість.

Святість не означає непомильність чи безгрішність. Це міцний зв'язок любові людини з Богом.

Згадуючи нині всіх святих, ми вшановуємо їхнє життя, святість як особливий плід діянь Святого Духа. Саме з Його допомогою святі змогли осягнути цей високий духовний рівень, зберегти віру і любов до Бога, перемогти гріхи і спокуси. Їхня святість не стала власною заслугою, а це плід довіри Богу і силі його ласки, довіри світлу, натхненням Святого Духа. Бо святі - це не безгрішні люди, а ті, які дозволили ласці Божій і світлу Святого Духа діяти у своєму житті. І саме Божа ласка виховала в них ці особливі плоди святості: вірність Божій правді, тверду віру, непохитну надію і гарячу любов до Бога.

Святими стали ті, які прийняли Ісуса Христа і Його науку як основу свого життя, увірували в Нього і полюбили Його всім серцем як джерело життя і щастя, найбільшу цінність для себе. Цим здійснили слова Христа: „Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам додасться” (Мт 6,33), „Хто погубить свою душу мене ради та Євангелія, той її спасе” (Мр 8,35).

Значення слів нинішнього Євангелія і завдань, які ставить перед нами Ісус, зрозуміємо, коли звернемо увагу на обставини. Переживаємо П’ятидесятницю, яка є народженням і початком діяльності Церкви. Апостоли почали проповідувати науку Христа, віру і любов до Господа, поширювати Царство Небесне на землі. Хто вірує в Ісуса, вибирає Божого Сина і Його науку основою життя, скарбом для себе, провідником на землі, отримує життя вічне.

Віруючі люди мають різні духовні переживання: піднесення та занепади. Одна жінка прийшла до відомого англійського проповідника Сперджена та сказала, що вона дуже стривожена, бо їй здається, що не любить свого Спасителя так, як раніше. – То залиште Його! – відповів Сперджен. – Що!? – здивувалася жінка. – Я маю залишити мого дорогоцінного Спасителя!? Я ніколи не покину Його!

Ось таким чином та побожна жінка переконалася, що вона все ж таки любить свого „дорогоцінного Спасителя”, і що переживала тільки охолодження своїх почуттів. Проте християни не на почуттях будують стосунки з Господом, а на довірі до Його слова. Іноді достатньо одного променя Божої ласки і віра та любов знову оживають у серці людини.

Неділя Всіх святих цього року особлива, бо сьогодні виповнюється 20 років візиту святого папи Івана Павла ІІ до України. Двадцять років тому – 27 червня 2001 року під час Літургії у Львові папа проголосив блаженними 28 мучеників Української Греко-Католицької Церкви. Через служіння папи римського Ісус обдарував нашу Церкву і народ новими заступниками й опікунами перед Богом в небі.

Така кількість нових блаженних свідчить про те, що Христос опікується українським народом. Без Божої допомоги ці блаженні та інші вірні нашої Церкви не витримали б випробувань атеїзму. У багатьох із них земне життя зупинилося у ранньому віці, в розквіті сил і життя. Але вони вибрали Христа вище від усяких земних благ. Прислухалися до поради Господа: „Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене недостойний” (Мт 10,37). Вони пішли за голосом Ісуса: „І кожний, хто задля імени мого покине дім. братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину” (Мт 19,29).

Згадуючи сьогодні проголошення нових блаженних нашої Церкви 20 років тому, бачимо їх як знак Божого благословення для України і присутність Ісуса з нами. Хоч благословення Господнє приносить плоди через деякий час, але є надія, що вони будуть. Слова Євангелія завжди здійснюються. Бо каже Христос: „Нічого бо немає неможливого для Бога” (Лк 1,37), „Все можливе тому, хто вірує” (Мр 9,23). Ці слова Спасителя мають зміцнювати нашу надію, що Україна з Божою допомогою здобуде правдиву свободу, мир і благополуччя. Українські святі і блаженні мужньо перенесли випробування комуністичного режиму завдяки вірі і надії на Бога. Вони терпіли переслідування за віру і Церкву вдома чи на Сибірі, бо вірили, що цим здобудуть свободу для свого народу.

Ми іноді сумніваємося у свободі і незалежності України, єдності української Церкви, бо не бачимо швидких змін у державі. Свобода і мир прийдуть тоді, коли будемо готові цінувати, захищати їх, як це робили святі і патріоти нашого народу.

Віра і надія на Бога за посередництвом святих і блаженних українського народу хай додають нам впевненості, що правдиві і пророчі є слова великого нашого патріота Василя Симоненка: „Народ мій є, народ мій завжди буде. Ніхто не перекреслить мій народ!” А також здійснення заповіту вірного сина українського народу Тараса Шевченка: „Борітеся - поборете, вам Бог помагає. За вас правда, за вас слава. І воля святая”. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист