І пішов той, умився, і вернувся зрячим.

Йо 9,1–38

Подія оздоровлення Ісусом сліпонародженого багата глибоким духовним змістом. Вона містить у собі різні правди віри, які можуть стати основою для роздумів над певними темами духовного життя. Це Божа любов, милосердя, провидіння, духовне світло, духовний зір, навернення, свідчення віри тощо.

У всіх цих питаннях на першому місці є дія Бога, а потім відповідь, дія людини. Читаючи історію оздоровлення сліпонародженого, бачимо, що юнак виконав поради Спасителя, обмився в силоамській купелі й отримав тілесний зір. А також отримав духовний зір, бо визнав Ісуса Божим Сином та Месією. Натомість фарисеї не прийняли учинків Христа, не визнали Божим Сином, а осудили як грішника. Тому вони залишилися духовно сліпими, бо не розуміли й не прийняли знаків дії Бога, Його сили та любові.

Коли говоримо про духовне життя, то часто чуємо пояснення, що це зв'язок людини з Богом. Наші стосунки з Богом будуємо з допомогою різних середників чи знаків, які можна поділити на три групи: Слово Боже, Святі Тайни та події, обставини й особи в житті. Будь-які стосунки між людьми починаються зі слова привітання, знайомства, а потім переходять у вчинки, певні дії. Коли діти чи студенти повертаються додому з навчання, то повідомляють батьків про час свого прибуття. Якщо бажаємо когось провідати чи відповісти на запрошення прийти в гості, то домовляємося про зустріч.

Подібно Ісус входить у контакт із нами, будує зв'язок, тобто звертається до нас Своїм словом. Через слова Євангелія Христос об’являє правду про Себе та людину, пропонує дари, які принесуть нам добро. Слова Ісуса мають зродити в нашому серці довіру до Бога, аби потім будувати глибші взаємні стосунки.

Більшість уривків Євангелія розпочинаються словами: ,,Господь сказав…” Коли чуємо в церкві слова Євангелії, то це не просто побожні оповідання про Месію, а через них сам Ісус промовляє до нас. Як ми ставимося до науки Христа, так ставимося до Нього: слухаємо, приймаємо Його або не слухаємо та не приймаємо до себе, у своє життя. По цьому можемо зробити висновок про правдивість нашої віри. Бо Ісус приходить до нас найперше дорогою правди, а правда об’являє Божу любов та наповняє нею нас.

Ставлення людей до слів Євангелія має кілька проявів. Хтось може слухати тілесними вухами, а не серцем, не звертати увагу на зміст і значення слів, нічого не зрозуміти, не запам’ятати з почутого. А дехто під час читання Євангелія чи проповіді зайнятий своїми справами: пише прохання на молитву чи запалює свічку. Так, що нічого не чує, про що розповідалося у недільному Євангелії. Такі особи холодні, легковажні чи байдужі до того, що говорить Христос у Своїй науці. Для них не важливо, Ким є Ісус і який має вплив на життя. Дехто слухає євангельський уривок у корисливому дусі: приймає те, що стосується мене чи подобається, а все інше відкидає, бо це не стосується мене чи не подобається мені. Така людина має роздвоєне, літепле серце й остаточно не приймає Бога у своє життя як його основу та джерело добра. Хто ж старається жити вірою та любов’ю, сприймає кожне слово Євангелія, як голос Бога до себе, звертає увагу на їхнє значення. Бачить у них конкретне Боже добро для себе.

Господь у Своїй науці подає нам поради, настанови для доброго життя та щастя з Богом. Хто не слухає уважно науку Христа, той не приймає Його благословення та надійну дорогу до справжнього щастя.

Ставлення до слів Євангелія, як до самого Ісуса, є також проявом любові до Нього. Про це свідчать слова Спасителя: ,,Хто має мої заповіді й береже їх, той мене любить” (Йо 14,21), ,,Хто ж мене не любить, слів моїх не береже” (Йо 14,24). Хто не приймає Божої помочі у словах, не прийме і Його дій.

Це велике нещастя – народитися і не бачити свою маму, рідних, цей прекрасний світ, увесь час бути в темряві. Але ще більше горе, коли ми духовно незрячі: не знаємо Бога, правди й любові. Часто буває так, що духовне прозріння приходить пізніше. Людині необхідно пережити особисту зустріч з Ісусом, аби ожила віра, як це сталося з Никодимом, сліпонародженим. Особиста зустріч з Ісусом змінює все!

Сліпонароджений, якого Ісус оздоровив, став для своїх знайомих знаком Божої всемогутності й любові. Однак не всі сприйняли цю подію як виразний Божий знак. Одні сумнівалися, що юнак народився сліпим, а фарисеї не визнали Христа Месією та Божим Сином. Навіть назвали Його грішником.

Нам у житті також не легко зрозуміти ті чи інші знаки, чуда, які постійно відбуваються довкола нас, деколи є для нас нелогічними. Погляньмо, скільки різних знамень Бог дає в нашому житті, які цілковито по-людськи здавались би неможливими! Вони свідчать, що Бог є з нами, допомагає і захищає.

Коли уважно приглянемося до нашого життя очима віри, то побачимо в щоденних подіях і обставинах дію Господа.

У них Христос промовляє, стукає, навіть коли ми не вслухаємося в них. І як цьому сліпонародженому Ісус дав прозріння, так і нам хоче показати те, чого ми часто не бачимо, що нам є ніби закрите до часу. Стараймося жити вірою та любов’ю, перебувати в Божій правді, будьмо завжди готові почути Ісуса, який надходить, аби зробити нас зрячими, наповнити світлом правди й любові. Тоді в нашому серці запанує велика радість, яка полягає в тому, що ми так само, як і цей сліпонароджений чоловік, можемо у простоті серця приймати любов Ісуса, нею жити, радіти та ділитися з іншими. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист