Жінка покинула свій глечик, побігла в місто.

Йо 4, 5-42

Історія жінки-самарянки – один із найкращих євангельських прикладів навернення людини до Бога. Навернення не є легкою і простою справою. Це не лише змінити обставини чи переставити місцями речі. Справжнє навернення потребує також внутрішньої переміни: зміни мислення, поглядів, ставлення до речей, подій та осіб. Іноді треба переосмислити все своє життя: минуле, теперішнє і майбутнє. Історія самарянки досконало показує увесь процес навернення, зближення людини до Бога.

Зустріч і розмова Ісуса з жінкою-самарянкою розкриває її життя в трьох аспектах: минуле, теперішнє і майбутнє. Самарянка – це особа, яка втікає і ховається.

– У першу чергу вона ховається від інших, оскільки йде до криниці в час, коли там не мало б бути нікого, в найгарячішу пору дня (біля шостої години). Йде для того, щоб ніхто її не бачив і не стати об’єктом пустих розмов. Нещасливе подружнє життя, брак дітей стали б причиною критики, що Бог не благословить її через гріхи.

– Ховається жінка і від себе самої, тому намагається перевести розмову на великі, об’єктивні питання, так щоб не бути в центрі розмови: чи Ісус є пророком, про місце поклоніння Богові: «Бачу, пане, – пророк ти. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите – в Єрусалимі, мовляв, місце, де треба поклонятися ”.

– Вкінці самарянка втікає і ховається і від свого минулого, тому що говорить правду лише наполовину про своє минуле: «не маю чоловіка». Але сама не каже Христові, що мала ще п’ятеро чоловіків.

Ісус дуже поступово і з великою делікатністю визволяє її від цих масок і веде до світла Божої правди.

Він допомагає самарянці повністю змінити її внутрішній світ та життя. Спаситель не затримує увагу на минулому жінки: проблеми у подружжі, незнання правдивого Бога, а спрямовує розмову у майбутнє, провадить її до Господа Бога.

Христос поступово відкриває Себе жінці як пророк і Месія, котрий знає всю правду про людину, а також як джерело життя і щастя. Він запрошує жінку довіритися Йому і обіцяє зробити щасливим її життя. Ісус детально пояснює їй правду про живу воду, як основу Божого щастя, та про правдиве поклоніння Богові.

І чим завершується ця розмова? Самарянка залишає криницю, глечик і сміливо біжить у місто. Вже не боїться думки людей про себе, а сама запрошує їх прийти і зустрітися з Ісусом, особисто пізнати в Ньому Месію. Навернення жінки грішниці спричинило велике добро - навернення мешканців її міста. Тепер ті, котрі могли скоріше критикували самарянку за її грішне життя, дякують їй за те, що допомогла знайти правдивого Бога: „Тепер уже віруємо не через твоє слово, але тому, що самі чули й знаємо, що Він справді Спаситель світу”.

Дивна історія трапилася свого часу з одним лікарем, який втратив жінку і двох дітей. Ця трагедія відвернула його від віри у Бога. Він перевівся працювати у лікарню, якою опікувались сестри-монахині, а над спасінням душ трудився молодий священник-монах, який привертав до себе увагу всіх хворих і нещасних. До нього після якогось часу набрав довіри і цей лікар, але його тривожила дивна мовчанка монаха, коли він висловлював перед ним свої погляди на релігійні теми і свої сумніви у вірі. Але одного разу увірвався терпець. „Слухайте, отче, - запитав його відверто лікар, - чому ви не стараєтесь мене навернути? Адже ви монах! Я стільки разів говорив вам про свій брак віри...” „Та я навертаю вас, лікарю, не чекаючи на ваші слова”, - відповів монах. Лікар глянув на нього здивовано. „Насміхаєтесь із мене? Адже ви жодного слова не сказали на цю тему”. „Я постійно молюся за вас, а говоритиме до вас Господь Своєю ласкою”. Лікар збентежено глянув на нього, та в той час його викликали до хворого, і розмова перервалась. Однак слова монаха „я молюся за вас” розбудили якусь надію в його наболілому серці. Через кілька днів монах швидко увійшов до кабінету лікаря і промовив: „Привезли пацієнта. Як ви почуваєтесь?” „Як звичайно, добре”, - відповів здивований лікар. Увійшовши у палату, як завжди, запитав: „А що сталося з ним?” Перед ним лежав смертельно блідий юнак. „Як його звати?” - запитав лікар. „Ярослав Костич”... Це ж його син, якого вважали пропавшим безвісти на війні. Ярослав догорав перед його очима. Лікар захитався. Монах підтримав його. „Спокійно, спокійно, докторе, тут якнайшвидше потрібна операція”. „Я не можу, - промовив лікар, - в мене руки тремтять... я не здатен ні до чого” „Ви мусите! Йдеться про життя вашого сина! Моліться” Помолившись, лікар приступив до операції. Операція щасливо закінчилася і життя юнака було врятовано. Лікар глянув на монаха: „Дякую”. „Не мені дякуйте, а Богові”, - промовив монах. Священник мовчки взяв його в обійми..., лікар заплакав...

Розмова Ісуса з самарянкою – чудовий урок особистого та спільного навернення. У ньому важливі дві думки. Навернення особисте чи ближніх потребує делікатності, розуміння іншої особи. Людину треба завжди ставити вище від її гріхів.

Друге – дивитися з надією у майбутнє. Народна мудрість каже: „Історію не можливо змінити, можна навчитися змінювати теперішню жорстоку реальність”. Не потрібно затримувати свою увагу на тому, що сталося тепер чи в минулому. Бо тоді не дивимося і не покладаємо надії на Бога, а дивимося, надіємося на себе. При такій поставі наше життя ніколи не зміниться, не буде поступу вперед, а залишиться таким, як було. Ми не скинемо з себе тягару проблеми, не відчуємо полегшення, спокою на душі.

Молімося, думаймо про Бога, а Він вирішить наші проблеми, як колись сказав до Терези Великої: „Займися Мною, а я поклопочуся твоїми справами”. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Сяргея Гончарова, ЗНІ з Нюарку (США)