Ісус…, довідавшися, що він вже дуже довго нездужає, каже до нього: – Бажаєш видужати?

Йо 5,1-15

Триває радісний великодній час. Євангельські події неділь цього часу відкривають нам різні значення Пасхи Христової.

Сьогодні читаємо у Євангелії про оздоровлення Ісусом розслабленого чоловіка, який хворів 38 років. Людина очікувала оздоровлення в купелі майже половину свого життя, але ніхто не допоміг йому, не було нікого, хто б перейнявся його потребою. В особі Христа Бог «показує» Себе людям і виявляє своє божество та любов до людини в конкретних обставинах та потребах. Коли розглянемо цю подію у світлі Пасхи Христової, то побачимо, що лише Ісус може допомогти нам у будь-якій потребі. Христос прийшов на землю, помер і воскрес, щоб спасти всіх людей, помогти кожному у його потребах, дати силу йти дорогою, яка веде до життя вічного.

Це засвідчує і сьогоднішня євангельська подія. Христос приходить у Єрусалим і сам зауважує біля купелі недужого, який хворіє тридцять вісім років. Господь не провадить із хворим жодної вступної розмови, а Сам проявляє ініціативу, відразу пропонує йому стати здоровим. І зразу ж оздоровляє його.

Згодом Ісус зустрів чоловіка в храмі й пояснив, що причиною його недуги були гріхи: „Оце ти видужав, не гріши ж більше, щоб що гірше тобі не сталось”. Така поведінка Спасителя свідчить про те, що Бог переживає за долю кожного з нас, старається дати людині повноцінну, всесторонню допомогу, дбає про тіло й душу, життя земне і вічне.

Звернімо увагу також на поведінку розслабленого. Коли зустрівся з Ісусом, то був здивований і розгублений Його пропозицією стати здоровим. Що за довгий час хтось звернув на нього увагу, зацікавився його долею. Тридцять вісім років очікував на одужання, але виявився до кінця неготовим прийняти його з рук Божого Сина.

Подібне буває і в нашому житті. Багато вважають себе віруючими, але не завжди розпізнають Божу поміч. Аби наша віра приносила максимальну віддачу, потрібно не лише вірити в існування Бога, а працювати також над одним із проявів віри – бачити присутність та допомогу Ісуса у життєвих ситуаціях.

У життєписах отців на пустинях Тебаїди є розповідь про одного молодого монаха, який, спонуканий пожадливістю світу, не міг довше знести вимоги монашого життя і втік знову у світ. Коли прийшов до Єгипту, одного дня побачив там гарну дівчину, яка була донькою поганського жреця (священика), він дуже закохався в неї і просив батька, щоб він дав її йому за жінку. Однак батько, за звичаєм, став перед свого божка і запитав поради, що має робити. А устами божка відповідав йому диявол: "Не смієш дати йому своєї доньки, доки він не відречеться свого Бога і Святого Хрещення, бо він є християнином!" І він прилюдно відрікся Христа. Так він робив аж три рази. „Не смієш віддавати за нього своєї доньки, бо хоч він відрікся Бога, але Бог не покинув його і стереже!" Коли монах почув ці слова, йому відкрились очі, засліплені пристрастю, він припав на коліна і заридав гіркими сльозами: „Невже це є можливим, добрий Боже! Я Тебе зовсім покинув, а Ти стоїш ще біля мене і не покидаєш мене? О ні, проминаючий і марний світе, геть від мене всі світові розкоші, я повертаюся знову в пустелю і там до смерті буду оплакувати свої гріхи, якими я так важко образив Бога, такого доброго і милосердного!"

Бог робив чуда не тільки в історії людства, Він робить їх також сьогодні.

4 квітня вибухи касетних бомб застали маму Ніну з 9-річною донечкою Софійкою на вулиці серед житлового кварталу Миколаєва. Дочка отримала важку травму голови. Уламок від касетного снаряду пройшов понад 11 сантиметрів крізь увесь мозок дитини, від лобної ділянки до потилиці.

Протягом двох днів дівчинка пролежала у комі в лікарні Миколаєва. Потім її перевезли до Львова. У Львові медики лікарні святого Миколая видалили уламок снаряду з мозку.

Весь час мама Ніна молила Бога лише про одне - аби дочка вижила і не втратила спогадів про неї. І не могла стримати сліз, коли Софійка, прийшовши до тями, скрикнула: "Мамочка", - написали медики.

Надалі на Софійку чекає тривала реабілітація. Вже через місяць після отриманої травми дівчинка наново вчиться робити перші кроки та починає розмовляти. За словами лікаря, Софійка може повністю розмовляти, контактувати, в неї є незначна слабкість в правій руці і в правій нозі, але в порівнянні з тим, яку травму вона отримала, це насправді диво.

Так разом із мамою пліч-о-пліч вони долають усі негаразди. Софійка активно тренується, щоб продовжити вчитися грати на музичному інструменті та втілити свою найбільшу мрію - одного дня заспівати на сцені.

Живемо в час, коли ближнім потрібна різна допомога - словами і вчинками: порада, ліки, житло, перевезення у безпечні місця. Поведінка Христа в овечій купелі повинна оживити у нас вразливість на потреби ближніх. Не чекати, коли мене попросять про якусь річ, щось зробити, але бути готовим самому проявити ініціативу, поцікавитися ситуацією іншої людини, стати Ісусом для неї.

Існує повчання святих, що ми є очима, устами, руками й ногами Христа для ближніх. Тими, через яких Бог видимо промовляє до них. Якщо ми потверджуємо свою віру вчинками – це означає також, що правдиво любимо Ісуса. Така побожність запевнює нам благополучне життя і спасіння. Амінь.  

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Ігоря Колісника, редемпториста з Нюарку (США)