Боже, милостивий будь мені грішному.

Лк 18,10-14

Минулої неділі Церква ставила перед нами приклад Закхея – багатого начальника митарів – якого бажання побачити Ісуса було сильніше за його низький ріст і надвисокі статки. Саме завдяки цьому сильному бажанню бачити Ісуса, Ісус першим побачив Закхея. І цей погляд Христа відкрив справжню гідність цього начальника, низького росту: він – син Авраама, на дім якого зійшло спасіння. Можна б сказати, що основною наукою Євангелія про Закхея є бажання бачити Ісуса, яке Церква хоче пробудити у нас, щоб ми не зважали ні на нашу фізичну неміч, ані на наш соціальний статус чи багатство, а відважилися побігти наперед, щоб побачити Ісуса. А насправді щоб Ісус побачив нас і дарував спасіння.

Кожна неділя церковного року має одну й ту саму мету – приготувати нас до спасіння, участі у Божому Царстві. Неділя митаря і фарисея підготовляє нас до особливого часу у церковному році – Великого Посту.

Божий задум спасіння людини, який здійснив Ісус Христос, можна поділити на три головні частини: Різдво Христове, земне життя і діяльність Спасителя та Його смерть і воскресіння. Зараз спогадуємо і роздумуємо над тим першим етапом нашого спасіння – таїнством Різдва Христового. У центрі цієї події стоїть Бог, а вся Його увага зосереджена на людині. Небесний Отець в особі Божого Сина з великої любові приходить на землю, щоб звільнити її з неволі гріха. Розуміння Божої таємниці спасіння людини Ісус подає нам з допомогою притч.

Сьогодні у нашій духовній подорожі до Великого Посту зустрічаємо митаря і фарисея. Притча про них – це продовження історії Закхея. У ній також присутній митар, хоча без імені. Закхея можна назвати прикладом навернення через пошук Бога. А навернення митаря - через щире покаяння. Що ж особливого зробив митар із нинішньої притчі, що Христос похвалив його і назвав спасенним, замість фарисея?

Щоб краще зрозуміти молитву митаря, спершу придивімося до постави фарисея. Фарисей нібито визнає на початку молитви, що отримав дари від Бога, але всі їхні плоди, заслуги приписує собі. Він визнає правду, що Бог створив його кращим від інших, але те, що живе праведно, вважає своєю заслугою. Таким чином фарисей привласнив собі Божі дари, щоб себе хвалити. Його помилкою є надмірна надія на власну справедливість. Він стоїть не перед Богом, а перед своїм „я”, розмовляє із собою. Не переживає молитву як зустріч із небесним Отцем. Не відчуває якоїсь особливої залежності від Господа. Нічого не просить, не очікує від Нього. Вважає себе самодостатнім. Фарисей приймає Боже милосердя, спасіння не як дар, а як нагороду, що йому належить за його діла. Горда і самолюбна молитва не зблизила, а відокремила фарисея від Господа. Він втратив Боже благословення, відкинувши від себе митаря. Хто вважає себе вищим за інших, коли молиться, завжди дуже далеко є від Бога, який став найменшим з усіх.

Натомість митар стає у правді й покорі перед Богом. Він нічого не приписує собі. Єдине, що має, це свої гріхи. Митар щиро визнає себе грішником, а тим самим, що його життя вповні залежить від Господа. Щирість митаря – це усвідомлення того, що тільки Бог може зробити людину доброю, досконалою. Він відкрив свою людську гідність у милосердній любові Бога до нього, а не в речах. Тому говорить: „Боже, милостивий будь мені грішному”. Митар не покладає жодної надії на себе, тільки на Боже милосердя. Перше слово його молитви – „Боже”. Цим митар визнає правду, що люблячий Бог є єдиним джерелом добра для нього. Вся його увага у молитві звернена на Господа, бо тільки Він може спасти його. Хоч гріхи віддалили митаря від Господа, але щире покаяння наблизило любов Бога до нього. Бог не бачить гордого зблизька, а покірного бачить здалека.

Один господар запитав свого прислужника: - „Чому ти так часто зітхаєш і зі слізьми молишся, адже ти кажеш, що спасенний. А якщо це так, тоді ти повинен радіти! – Так, пане, - відповів слуга, але коли ми буваємо на полюванні, то за яким птахом найбільше набігаємось, - за живим, раненим чи за вбитим? – Звичайно, що за живим, відповів пан. Ось так воно є й зі мною, пояснив прислужник. – Я через Божу милість ожив для Бога, але сатані часом вдається ранити мою душу, він переслідує мене спокусами, щоб зловити у свої тенета гріха. Тому я зітхаю й молюсь, щоб Господь врятував мене від сатанинських переслідувань. Хто ж мертвий у гріхах, того сатана не переслідує, бо він і так йому належить.

Правдива молитва не можлива без покори, як пише апостол Петро: „Бог гордим противиться, а покірним дає благодать”. Без покори молитва перетворюється на самовихваляння, а віра – на самовиправдання. Хоча фарисей старався жити праведно, але його горде серце було закрите для Бога. Натомість грішний митар мав відкрите серце для Божого милосердя, яке принесло йому спасіння. Молитва митаря стала зустріччю, розмовою з Господом, пошуком його любові і він отримав її.

Коли молимося, переживаймо це як зустріч, розмову з Ісусом. Відкриваймо Йому своє серце і кажімо те, що насправді відчуваємо – тривогу чи радість. Тоді любов Ісуса наповнить нас, в душі оживе почуття власної гідності та певність спасіння. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемрторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді владики Бориса Гудзяка  з Нюарку (США)