Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого. Він воскрес, його немає тут.

Мр 15,43–16, 8

Історія мироносиць – це світло надії у житті. Йосиф і Никодим віддали Ісусові останні почесті, поховавши належним чином Його тіло у новому гробі. Але після Пасхи вже не шукали Його. Натомість жінки мироносиці зранку по суботі йдуть до гробу Христа, аби вшанувати Його, бодай намастивши тіло дорогоцінним миром. Але зустрічаються з вісткою ангела, що Господь воскрес, Він живий. Тож від гробу повертаються з надією, світлом у душі, що побачать Його живим.

Євангелист Матей у своєму Євангелії зазначає, що жінки лишили порожній гріб зі страхом і радістю, і побігли сповістити учнів, що Господь воскрес. По дорозі зустрів їх Ісус і сказав їм: „Не бійтеся! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать” (Мт 28,10).

Цими словами Христос оживив їхню надію. Запевнив жінок, а через них учнів, що їхні сподівання знайти щастя з Ісусом не пропали, бо Він далі живий, а не мертвий.

 Доки живе Господь, доти є надія знайти добро і щастя у житті.

Ось що говорить блаженніший Святослав про надію у своєму великодньому посланні: „Сьогодні ми, переживаючи воскресіння Христа, несемо світичі нашої надії. Черпаючи сили з віри, ми плекали сподівання, що зможемо перетривати і пережити ці складні часи карантину та інших випробувань. Християнська надія давала нам силу жити далі, навчитися жити в новітніх обставинах. Бо в серці мали переконання, що Ісус є з нами у цих складних випробуваннях. Нас освітлювало світло віри й надії на воскресіння навіть тоді, коли оплакували наших померлих. Коли світ розгубився і втрачав орієнтири, світоч християнської надії допоміг нам знайти вихід, прямувати назустріч Женихові, який сьогодні радісно і переможно виходить із гробу”. Бо Ісус життям переміг смерть, а любов’ю – гріх.

Під час однієї морської подорожі сильна буря на морі кидала кораблем, немов щепкою, і кожної хвилини була загроза, що вона його перекине. Всі пасажири вибігли на поверхню палуби, бо занепокоїлись про своє життя. Серед загальної паніки на палубі появилась маленька дівчинка, це була дочка капітана, і запитала у присутніх, хто стоїть біля стерна. Їй відповіли, що сам капітан. Лице дівчинки відразу повеселішало, страх відійшов від неї, і вона переконливо сказала: „Якщо тато біля стерна, я можу йти спокійно спати. Все буде в порядку, бо він досвідчений капітан”. Вона була переконана у здібності свого тата, що він безпечно випровадить корабель з бурі.

На прикладі жінок-мироносиць та прожитого року пандемії бачимо, що надія на Бога ніколи не втрачає своєї сили, не розчаровує нас. Христос як Бог є понад усякими терпіннями, недосконалостями нашого земного життя. Він, як переможець смерті, може провести нас через будь-які життєві випробування. Хай нашу надію на Ісуса, яка запевнює нам постійну Його допомогу та опіку, вчинять міцною, непохитною слова псалма: „Ті, хто надіються на Господа, вони як гора Сіон, що не захитається, що буде стояти повік!” (Пс 125,1), „Від юності моєї ворог мене спокушає і палить пристрастями, а я надіюсь на тебе, Господи, і перемагаю його”. Амінь.