Встав він і пішов до батька свого.

Лк 15,10-32

Коли дивимося на Великий піст як відновлення стосунків із Богом, то воно залежить від нашого образу Бога та людини. Поміччю для нас у цьому стає притча про „Блудного сина”. У ній виразно показано, що побудова стосунків із Господом залежить від образу Бога та пізнання Його любові. Два сини, присутніх у цій притчі, – це два види побожності, бачення себе і Бога. Грішний молодший син навертається, а побожний розчаровується в батькові.

Придивімося уважніше до першого сина. Молодший син спочатку не розумів любові батька. Коли став повнолітнім, він захотів свободи – самостійно будувати своє життя. Отримавши від батька частину свого маєтку, подався у далекий край шукати щастя. Там він здобував власний життєвий досвід, побачив, як реально будується людське життя. Відкрив для себе правду, що хліб щоденний здобувається важкою працею. Людські стосунки не завжди є надійною основою щастя. Відповідно гідність людини не все цінується належно у світі. Коли на чужині молодший син пізнав правду про світ і земне життя, людські стосунки, зрозумів велику любов батька до себе. Він навернувся, повернувся до батька та рідного дому.

Так само буває і в нашому житті. Іноді ми помиляємося в пошуках щастя, сходимо з Божої стежки. Але маючи позитивний образ Господа і віру в Божу любов, зможемо повернутися до Ісуса. Ця правда оживить в нас почуття власної гідності в Божих очах, стане світлом надії, дасть силу встати з помилок і йти за Христом. Коли у світі все змінюється, непостійне, ненадійне, віра зміцнить нашого духа й переконання, що Бог незмінний. Доброта і любов Ісуса ніколи не змінюються.

Ми завжди цінні для Бога.

Блаженний Августин перед своїм наверненням промовив такі слова: „Не знайдеться ані слабий човен на морі, щоб так хитався і морські хвилі кидали ним, як моє серце у безнастанній боротьбі духа з тілом. Я знав, що, втікаючи від мого Господа, не міг знайти спокою, бо, йдучи за похотями тіла, я знаходив лише неспокій, так, що ні веселі забави по ночах, ні розкоші не втішали мене, бо завжди залишалися на серці якісь тернини, які наповняли мене жалем за втраченим щастям і боязню пекла, яке я приготовляв для себе. З цим усім я не міг ще відважитися, щоб звернутись до Господа Бога, бо здавалося мені, що це є великою трудністю розстатися з цими усіма розкошами. Але у видінні я побачив велике число чистих молодців і дівиць, які запрошували мене до себе, говорячи: якщо інші змогли, то чому ти не зможеш?"

Після цих слів блаженний Августин, піднесений духом, знайшов у собі мужність і, сподіваючись на Боже милосердя, сказав: „Встану і піду до мого батька". Тоді він, розірвавши пута гріхів, які зв'язали його, припав до ніг розіп'ятого Христа і промовив: „Ти, Господи, будь лікарем моїх ран, обмий мої бруди, потіш мене у моєму смутку, дай спокій бідному серцю!" Потім Августин підсумував подвиги свого духовного життя словами: „Неспокійне людське серце, доки не спочине в тобі, Боже”.

Старший син вважав себе праведним. Він жив у домі разом із батьком. Працював у домашньому господарстві. Але, будучи постійно вдома, не пізнав глибше великої батькової любові. Тому вважав себе в рідному домі більше слугою, ніж сином. Коли додому повернувся молодший брат, старший не радів тим, а загнівався. Був незадоволений поведінкою свого батька, який прийняв назад молодшого сина: „Розгнівавсь той і не хотів увійти. Озвавсь до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не порушив ані одного приказу твого, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись”. Цим показав брак справжньої праведності та любові до батька і брата.

Наша праведність переважно проявляється участю у Службі Божій в неділі та свята, приватній молитві, Сповіді та Причастю, дотриманні релігійних традицій. Але це лише середники духовного життя. Користання з них має запевнити нам виконання головної мети побожності – пізнання Бога та зв'язок любові з Ним. Якщо наша побожність в основному зводиться до виконання головних християнських обов’язків, нам може забракнути розуміння Божої волі та довіри Христові. Під час випробувань нас швидко опанує неспокій, невпевненість у собі та за майбутнє. А також сумніви у всемогутності та любові Бога, Його присутності в нашому житті.

Знаючи добре Ісуса, маємо довіру до Нього, впевненість у Його всемогутності та любові до нас, успіхів у молитві. Що Господь постійно з нами, допомагає та захищає нас від зла. Тоді зможемо виявляти Богові нашу віру і любов словами: „З нами Бог, розумійте народи. Надіятися буду на Господа і він спасе мене: бо з нами Бог. Сильний Бог, Отець довічний, Князь миру: бо з нами Бог”. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист