Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних.

Мт 14,14-22

Чудо п’яти хлібів і двох риб, про яке читаємо у 8 неділю після Зіслання Святого Духа, змінює наголос у діяльності Ісуса Христа. У подіях минулих неділь хворі самі приходили до Ісуса або їх приносили чи приводили знайомі. Сьогодні Христос першим проявляє ініціативу. Він іде до людей, назустріч їхнім потребам. Господь збирає людей довкола себе: спочатку навчає – дає їм духовну поживу, а потім тілесну – чудесно нагодовує хлібом і рибою понад п’ять тисяч осіб.

У тому всьому важливе одне питання: для чого Ісус це робить? Щоб зростити і утвердити у серцях людей віру в Месію як Божого Сина. Словами своєї науки Спаситель засіває в їхні серця зерно віри у любов і всемогутність Бога. А оздоровленням хворих і чудом п’яти хлібів цю віру зміцнює, показує її плоди. Це чудо можна назвати коротким уроком віри – від зерна слова до діл милосердя.

Сьогодні Ісус ще раз вказує на важливість віри для християнина. Бо каже апостол Павло: „Без віри неможливо подобатися Богові. Бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які Його шукають” (Євр 11,6). Віра – це основа зв’язку людини з Богом як джерелом життя.

Під час чудесного розмноження хліба дорога віри присутніх людей є короткою – наука і чудо. У житті дорога віри буває короткою і довгою. Для декого достатньо почути слово Христа чи пережити якесь випробування і людина стає сильна вірою у всемогутність і любов Бога. Дехто зростає у вірі, довірі до Господа десятки років. Потребує багато молитви, Сповіді, Причастя, духовного досвіду.

Розмноження Ісусом хлібів – це не просто чудо. Христос першим ділиться з людьми своїм пізнанням любові Отця. Спаситель з любові служить людям: оздоровляє хворих і нагодовує всіх голодних. Нагодування п’яти тисяч осіб і залишок 12 кошів символізують велику любов Бога до людей.

Першими середниками зростання у вірі є Слово Боже, молитва і Святі Тайни. А потім вчинки віри. Чудом п’яти хлібів Ісус показав нам важливу засаду зростання у вірі й любові. Віра і любов зростають у нас, коли свідчимо їх ближнім, ділимося з ними пережиттями своєї віри і любові до Бога. Цим ми найперше самі переконуємося у правдивості своєї віри та любові. А потім інших утверджуємо у вірі й любові до Ісуса. Одночасно ділимося також радістю своєї зустрічі, зв’язку з Господом.

Свідчення віри, наповнене радістю, запалює в серцях ближніх бажання самим шукати Ісуса, зміцнювати свій зв'язок віри і любові з Ним.

Першим важливим способом свідчити, ділитися вірою та любов’ю до Христа є вчинки, тобто діла любові і милосердя. Підставою для цього є слова апостола Якова: „Віра без діл не приносить плоду. Як тіло без душі мертве, так само віра без діл мертва” (Як 2,21,26). Подібною є народна мудрість: „Словом голодного не нагодуєш”. І далі апостол пояснює: „Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: «Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь», і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? (Як 2,15-17). Віра у вигляді вчинків любові й милосердя є більш переконливою, швидше промовляє до серця людини, спонукає її шукати Бога.

Друга нагода свідчити свою віру - під час спільного сніданку, обіду, вечері, після Служби Божої. Можемо поділитися з чоловіком, дружиною, дітьми, батьками тим, що торкнулося мого серця: слово Євангелія і його значення, розуміння правди віри, якась думка, слово священника. Одночасно можемо спитатися про їхню думку щодо даної правди. Зробити короткий обмін думок, пережиття. Коли ми ділимося своєю малою вірою в родині, зі знайомими, вона передається далі, поширюється чи помножується, зближаючи інших до Бога.

Свідчення нашої віри й любові до Ісуса ближнім має одну особливість, що їх не стає менше, у порівнянні з земними речами, а навпаки, вони помножуються, зростають у нас. З допомогою п’яти хлібів Христос нагодував п’ять тисяч людей і ще залишилося 12 повних кошів. Чим Більше ділимося, тим більше зростаємо у вірі, наповняємо себе Божою любов’ю. Так здійснюються слова апостола Павла: „Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло, як написано: „Розсипав, дав убогим; праведність його перебуває вічно” (2Кр 9,6-9). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист