Дорога до Бога іде через ближніх.

Лк 13,1-9

Будьте добрі один до одного та милосердні.

Слова апостола Павла у нинішньому посланні до Ефесян потверджують думку, що в п’ятому тижні посту головною темою Євангелій є любов або ставлення до ближніх. Оскілки існують дві заповіді любові: Бога й ближніх, тому наш зв’язок із Богом часто проявляється через ближніх, як навчав Христос. Своїм ставленням до ближніх проявляємо любов до Ісуса і часто через ближніх Ісус приходить до нас, даруючи Свою поміч і любов.

Якщо головне завдання посту – відновити наші стосунки з Богом, то це означає одночасно відновити наше ставлення до ближніх. Бо за словами Спасителя та апостола Івана любов до Бога не може бути без любові до ближніх: „Хто не любить ближнього, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. Хто любить Бога, той нехай любить і ближнього свого” (1Йо 4). Адже заповіді любові Бога і ближніх нерозривні, одна без другої не існує. Прикладом цього є притча про неплідну смоковницю. Слуга, поважаючи свого пана, дбає також про його майно. На прохання господаря зрубати неплідну смоковницю, він відповів: „Пане, лиши її ще цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм. Може що вродить нарік, а як ні, зрубаєш її” (Лк 13,8).

Сьогодні апостол Павло детально пояснює, подає поради, як повинна проявлятися наша любов до ближніх: не красти, уникати брехні, гніву, конфліктів, поганих слів. А давати їм добрий приклад. Чесно працювати й допомагати потребуючим плодами своєї праці, проявляти до них доброту, розуміння, милосердя, прощення.

Питання любові і навернення ближніх часто стає запрошенням для нас до праці над власним освяченням і спасінням.

Щоб допомогти комусь, навернути його до Бога, спочатку треба самому мати міцний зв'язок віри і любові з Ісусом, наповнитися Божими дарами, а тоді зможемо поділитися ними з іншими.

Люблячи правдиво Христа, зможемо любити ближніх добрими вчинками, а не просто словами.

Один святий просив Бога помогти спасти цілий світ. Але побачив, що це йому не вдасться. Потім хотів спасти свою країну, але й це йому не вийшло. Тоді вирішив спасти бодай своє місто, але й ця праця залишилася без успіхів. Тоді промовив до Господа: „Допоможи мені спасти себе”.

Звідси народилася важлива мудрість святих: „Спаси себе і біля тебе спасуться інші”. Хай Великий піст і все духовне життя помагає нам ставати кращими, бути ближче до Бога, тоді створимо добрі стосунки з нашими ближніми.

Чи можете пити чашу, яку я п'ю, і христитися хрищенням, яким я хрищуся?

Мр 10,32-45

Сьогодні маємо п’яту неділю Великого посту. А це означає, що залишилося лише два тижні до світлого празника Христового Воскресіння. Євангелист Марко розповідає нам нині про останню подорож Ісуса до Єрусалима, зокрема про третє провіщення Спасителем Своїх страждань і смерті. Ця євангельська подія ставить перед нами кінцеву мету посту – таїнство спасіння: хресну смерть і воскресіння Христа. А тим самим оживляє нашу свідомість і духа, загострює увагу, що перед нами важлива подія – визволення з неволі гріха й відчинення Господом дверей до неба.

Спогад про страждання і смерть Ісуса в Єрусалимі – це черговий заклик до ревної праці над очищенням душі з гріхів та відновленням зв’язку віри й любові з Христом. Спаситель хресною смертю відновив наш зв'язок з Отцем небесним, а ми покаянням і молитвою маємо відновити зв'язок з Ісусом, щоб із Ним воскреснути до нового життя в Божій любові. Цю єдність із Господом Христос пояснює через спільне споживання чаші. Чаша у Старому Завіті була символом тісної єдності з близькою особою, великої поваги до неї.

Коли говоримо про покаяння і навернення, а через них відновлення стосунків із Богом, то це головне завдання посту виконуємо не власними силами, а з Божою допомогою. Апостол Павло у нинішньому посланні зазначає, що то „кров Христа… очищує нашу совість від мертвих діл для служіння Богові живому” (Єв 9,14).

Піст, молитва і покаяння мають зродити в нас довіру до Ісуса, тобто розуміння, що своєю духовною працею ми лише відкриваємо серце Богові, а Він очищує, змінює нас своєю ласкою.

Істоту навернення апостол Павло виразив словами: „Все можу в тому, хто мене скріпляє” (Фл 6, 12). Отож, піст, як праця над очищенням з гріхів, має бути співпрацею з Богом. Тобто розумінням простої істини, що всяке добро є Божим даром і плодом Його любові. Бо то Ісус очищає нас із гріхів Своїм милосердям у Сповіді і кров’ю Євхаристії.

У церковному катехизмі знаходимо науку, що правдивий піст має відзначатися добрими ділами: молитва, піст і милостиня. Це є способи нашої співпраці з Господом. Коли говоримо про молитву і багато молимося, то вона є здійсненням заклику Христа: „І все, чого попросите в молитві з вірою, одержите” (Мт 21,22), „Просіть, і дасться вам, стукайте, відчинять вам” (Мт 7,7), „Чувайте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу” (Мт 26,41).

Піст – це важливий середник у пізнанні Бога та надійна духовна зброя проти спокус і гріхів.

Він буває тілесний і духовний. Тілесний піст – це стриманість від страв, а духовний - уникання гріхів.

Обидва види посту зміцнюють нас тілесно й духовно, допомагають робити добро й уникати зла. З допомогою посту і молитви Іван Христитель та Ісус добре приготувалися до своєї місійної діяльності й успішно виконали її: відважно проповідували Божу правду та свідчили свою віру і любов до Бога. Про важливість посту Христос висловився так: „А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом” (Мт 17,21).

Милостиня – це один із проявів любові. Робити милостиню – означає проявляти безкорисливу любов, дбати про добро тіла й душі ближнього. Милостиня є плодом молитви і посту. Через любов до ближніх виявляємо свою любов до Бога, яка є метою посту і основою спасіння.

Молитва, піст і милостиня допомагають нам виконати головне завдання Великого посту – відновити наш стосунок із Господом. Молитва і піст допомагають нам очиститися з гріхів: молитвою розпізнаємо гріхи, а постом звільняємося від них. З допомогою милостині відновлюємо наш зв'язок любові з Ісусом.

Таким чином, молитва, піст і милостиня стають одним із способів нашої співпраці з Христом, проявами духовної боротьби за любов. Завдяки любові ми стаємо учасниками нового життя, яке Ісус дарує нам Своєю смертю і воскресінням. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист