Вірую, поможи моєму невірству!

Мр 9,17-31

У четверту неділю Великого посту роздумуємо над оздоровленням біснуватого сина. Ця подія своїм змістом чи духовним значенням загострює нашу увагу на те, що ми вже пройшли більшу частину посту.

Оживляє в нас розуміння істоти та завдання посту – це духовна боротьба, спрямована на подолання гріхів і спокус, духовне очищення, щоб відновити зв'язок з Ісусом.

В описі оздоровлення біснуватого сина немає згадки про гріх. Однак знаємо, що злий дух не опановує людину без її згоди. Гріх створює дияволу доступ до людини, можливість поневолити її. Хоча євангелист Марко не подає точної причини опанування юнака злим духом, однак можемо припустити, що якийсь гріх сина чи батька став причиною того, що диявол заволодів хлопцем. Доказом того є інші оздоровлення, де Христос спочатку прощав людині гріхи, тобто оздоровляв її душевно, а потім дарував тілесне здоров’я.

У 16 столітті екзорцист, єпископ міста Кембрій, виганяв злого духа із монахині Іванни Фері. Виявляться, що ця монахиня ще у чотирирічному віці була віддана злому духові. Її батько був ворожбитом і чародієм, добре знався на магії. Диявол увійшов у цю родину і заволодів дитиною, бо батько спілкувався з ним і кликав його. Диявол прийшов і взяв те, що хотів, що йому подобалося, взяв дитину, тобто вселився у неї. Коли чотирнадцятирічна Іванна вступила у монастир і там диявол не відступив від неї. Протягом багатьох років він все більше і більше опановував її душу і схиляв до самогубства. І тільки після першої спроби самогубства над нею почали вичитувати екзорцизм. Вичитка молитов виявила злого духа в її душі. Всім стало зрозуміло, що демон володіє нею. Цілий рік сам єпископ вичитував екзорцизм. Тільки після року духовної боротьби зло відійшло. Демон відступив. Тоді Боже світло увійшло у душу Іванни і вона стала зразковою, щасливою монахинею.

У боротьбі з гріхами та очищенні душі Ісус залишив нам ефективний середник – Тайну Покаяння.

Вона приносить нам користь при виконанні п’яти умов доброї сповіді: Іспит совісті, жаль за гріхи, постанова поправи, визнання гріхів і виконання покути.

Центральний момент у Тайні Сповіді – це визнання Богові своїх гріхів перед священником. Воно завершується жалем за гріхи і постановою поправи. Таке правильне завершення сповіді має важливе значення для духовного життя християнина. Підсумування гріхів жалем і постановою поправи свідчать про те, що людина переживає Сповідь як особисту зустріч з Ісусом. Вона виявляє цим розуміння, що своїми гріхами образила Бога, проявила неповагу до Його любові – не цінувала найбільший дар у житті.

Жалем за гріхи людина робить визнання віри, що Христос і Його любов є для неї основою життя та джерелом щастя. Тому жаліє за те, що прикладала замало зусиль у боротьбі з гріхами, хоче, щоб вони більше не руйнували Божу любов у душі. Бо людина живе завдяки Христовій любові.

Постановою поправи виражаємо бажання продовжувати будувати своє життя разом з Ісусом, дотримуючись Божих заповідей та Його науки. Хочемо, щоб Бог надалі був основою нашого життя і джерелом щастя. Тим самим робимо ще одне визнання віри, що тільки з допомогою Христа і Його ласки зможемо робити добро, жити вірою і любов’ю до Бога, перемагати гріхи, спокуси, тобто всякі перешкоди диявола у наших стосунках із Господом. Таким чином намагаємося виконати слова Ісуса: „Без мене нічого не можете чинити. Хто пробуває в мені, а я в ньому, той багато плоду приносить” (Йо 15,5). Або пораду апостола Павла: „Все можу в тому, хто мене укріпляє” (Флп 4,13).

Хай кожна наша сповідь буде для нас живою зустріччю з Ісусом, наповнена глибоким духом покаяння – великої віри і щирої любові, щоб з’єднані з Христом, ми жили з Ним на землі і в небі. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист