Все можливе тому, хто вірує.

Мр 9,17-31

Церква, приготовляючи нас до свята Пасхи, у четверту неділю посту ставить нам за приклад оздоровлення біснуватого хлопця. У пості цього року доля України й сина стали дуже близькими. Ці дві долі мають однакову причину. Хворий юнак був опанований злим духом, який тяжко мучив його. Страждання сина були наслідком не тільки порушень нервової системи, а й впливу диявола.

Подібно Україна переживає сьогодні важкі терпіння через війну Росії проти нашого народу. Але це не просто війна Росії проти України. Головним ініціатором цієї війни є диявол, який послуговується людьми у своїх цілях. Він розпалює в людських серцях заздрість до добра ближніх і таким чином налаштовує, штовхає один народ на війну проти іншого.

Через оздоровлення Ісусом біснуватого сина Церква нагадує нам істоту Великого Посту та духовного життя, що приготування до Воскресіння Христового не повинно зводитися тільки до стриманості в стравах, покутних молитов, Сповіді та Причастя. Приготуватися належно до свята Пасхи – означає духовно воскреснути. А шляхом до цього є боротьба з власними гріхами. Та не тільки з самими гріхами, а зі злими силами, які спонукають нас до порушення Божих заповідей. Диявол спонукає людину до гріхів, тобто намовляє її шукати щастя у земних речах та у власний спосіб, а не згідно Божих заповідей. Тобто дороги, яку пропонує нам Бог. Правду про цю боротьбу детально описує апостол Павло: „Нарешті кріпіться в Господі та в могутності його сили. Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже. Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням” (Еф 6,10-18).

Оздоровлення біснуватого показує шлях, як отримати правдиву незалежність і свободу. Щоб здобути мир в державі та спокій у серці, треба усунути головні перешкоди – гордість і зависть. Тобто надію на себе та світ. А дорогою до чистоти і спокою серця є надія на Ісуса через молитву. До боротьби за свободу власну та держави, крім любові до Батьківщини, найкраще надихає нас надія на Господа. Свідомість Божої допомоги під час війни чи в духовному житті додає нам найбільше відваги та впевненості перемоги, успіхів. Бо злі сили, головні вороги нашого спасіння, ніколи не зможуть протидіяти всемогутності Бога.

Батько біснуватого сина шукав допомоги у лікарів, апостолів, але не отримав результатів. Лише коли прийшов Ісус, Він оздоровив хлопця. Спершу вигнав із нього диявола. А коли той лежав на землі, Христос узяв юнака за руку і підвів його. Рука Ісуса символізує успіхи з Божою допомогою. Хоч син став здоровим, але сам не міг встати. Лише Господь поставив його на ноги і цим запевнив йому спокійне подальше життя.

Та перш, ніж оздоровити біснуватого хлопця, Ісус старається створити для цього надійну основу – зміцнити віру батька, кажучи до нього: „Все можливе тому, хто вірує”. Для цього взнає подробиці – час хвороби сина. Показує, що стан сина є наслідком браку віри та надії на Бога у його дитинстві. Цим Господь поступово провадить батька до твердої віри, що тільки Бог найкраще помагає людям.

Учні одного хасидського рабина, прийшовши до нього, просили поради: „Учителю, у наших помешканнях темрява, що нам робити, щоб її позбутися?" Рабин порадив їм взяти собі міцні палиці і бити по темноті. Коли ж це нічого не допомогло, він порадив їм піти до своїх домівок і криком протестувати проти темноти. Коли і це нічого не допомагало, рабин сказав: „Діти мої! Нехай кожен із вас запалить у темноті свічку і помолиться!" Учні так зробили і, коли роздивилися, зауважили, що, справді, темнота десь зникла, а молитва наповнила радістю їхні душі.

Як бачимо, хасидський рабин бажав навчити своїх учнів, що зло можна і потрібно поборювати не криком, не бійкою, а тільки добром і молитвою. Тільки таким способом відступає темрява і зло.

Розуміння правди, що справжня свобода – це Божий дар, завжди була присутня у свідомості всіх провідників нашого народу та Церкви. Поет Тарас Шевченко чітко сформулював цю істину як своєрідний девіз боротьби за свободу України: „Борітеся, поборете! Вам Бог помагає”.

Коли ми боремося за мир і свободу з надією на Божу поміч через молитву, то будуємо це на скелі, як казав Христос. Кожне добро, яке здобуваємо разом з Ісусом, найкраще ощасливлює людину, бо Господь щедро примножує його та надійно захищає впродовж усього нашого життя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист