Неможливе в людей – можливе в Бога.

Лк 18,8-27

Минула неділя називалася „після Богоявлення”, якою ми завершили святкування Богоявлення Господнього. Ісус хрищенням у Йордані засвідчив свою єдність із людиною. Цим нагадав нам одну з важливих правд, що людина може бути щаслива тільки з Богом.

Сьогодні роздумуємо над долею багатого юнака, який є одним із прикладів пошуку щастя. Він був дуже багатим, що в ті часи було знаком Божого благословення – щасливої людини. Однак не був повністю щасливим. Йому бракувало душевного спокою, впевненості успадкувати життя вічне.

У цьому сумніві звернувся по допомогу до Ісуса, кажучи: „Учителю добрий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?” Христос дав йому дві поради: виконувати заповіді та продати й роздати майно бідним. Першу пораду Спасителя чоловік виконував у житті, а друга засмутила його.

Багатство було для юнака знаком Божого благословення та щастя, любові Господа до нього. Хто дякує Богові за ці дари, дбає про свою любов до Бога, той відчуває себе щасливим. Коли людина забуває дякувати Богові за дари та Його любов, виражену в них, то поступово зосереджує свою увагу на дарах, а забуває про Господа. Вона починає любити земні блага більше, ніж Бога, так, що вони стають джерелом її щастя, а не Ісус. Але з часом така людина не відчуває себе повністю щасливою, бо багатства не дають душі глибокого душевного спокою, а тим самим певності осягнути життя вічне.

Чому багатому трудно ввійти в Царство Боже? Зовсім не тому, що Господь засуджує багатство. Знаємо з історії Церкви, скільки багатих людей робили чимало добра. Серед них добре знаний святий Миколай, якого ми всі любимо й шануємо, походив з багатої родини. Він щедро ділився своїм достатком з людьми, особливо допомагав бідним. Інші відомі приклади добродійності – це Василій Великий, митрополит Андрей Шептицький. Іван Золотоустий каже, що немає багатих чи бідних, а є лише ті, які вміють правильно розпорядитися благами, які Господь дав їм, поділилися ними з ближніми, і є ті, які не вміють належним чином використати їх.

То чому все ж багатому тяжко увійти до Царства Божого? Тому, що ми часто вважаємо свій достаток, те, що маємо, особистою заслугою, стаємо залежними від них. Цим усуваємо з них участь, дію Бога.

Порада Христа чоловікові роздати майно, означає показати на ділі свою правдиву любов до Бога та поділитися нею з ближніми. Хто бачить щастя в любові, той ділиться нею з усіма, допомагаючи бідним.

Зі слів Нового Завіту знаємо, що любов становить основу щастя і життя вічного. Бо, за словами апостола Івана, „Бог є любов’ю”, а спасіння і життя вічне, щастя в небі можливе завдяки зв’язку любові з Богом – джерелом щастя: душевного спокою і радості. Без любові все втрачає вартість і сенс. Потвердженням цього є слова апостола Павла: „Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би - ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи” (1Кр 13,1-3).

Один студент закінчував навчання, але погано підготувався до державного іспиту, який вирішував його подальшу долю у житті. Давніше, коли він ще навчався у середній школі, був дуже побожним, ходив до Церкви і щиро молився. Але під час вищих студій зв’язався із поганим товариством, і хоча ще зовсім не втратив віри, але вже перестав сповідатись і приступати до Святого Причастя. Але, як то часто буває, „коли тривога, тоді й до Бога”. Боячись вирішального іспиту, пригадав собі, як він раніше ретельно ходив до Церкви, щиро молився. Отже, і тепер побіг до храму, став навколішки перед вівтарем і довго-довго молився. Коли він так щиро молився, як пізніше сам признався, почув у своєму серці виразний голос: „Стань насамперед моїм сином, а тоді я буду твоїм батьком”. На щастя, він зрозумів, чого від нього вимагає Ісус Христос, тому приготувався до доброї Сповіді, посповідався, прийняв Святе Причастя, а тоді із великою надією на Божу поміч пішов здавати державний іспит. Вкінці дивувався, що склав дуже добре.

Кожен із нас, без винятку, є багатий, бо отримав від Господа певні дари, щось має і чимось володіє. Кожне наше багатство, таланти, життєві ситуації – це дар від Бога! Коли бачимо в речах і ближніх Божу любов, вона спонукає до подяки за Його любов, провадить нас до Ісуса і, а одночасно до життя вічного. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист