За час свободи Церкви ми звикли до того, що наша побожність відбувається у спокійній атмосфері. Немає відкритих фізичних чи моральних переслідувань за релігійні переконання. Можемо спокійно молитися, приходити до храму на Богослужіння, приймати Святі Тайни, святкувати церковні свята. Коли приходимо до храму, то все там виглядає благоговійно, мило, всюди порядок, чистота, тепло, лине мелодійний спів, між парафіянами панує повага. Не мусимо, як за часів підпілля, молитися по домах, капличках, чудотворних місцях. Через обряди і традиції здобуваємо досвід присутності Бога і ласку спасіння.

Сьогодні, у третю неділю Великого посту, вшановуємо святий хрест. Через поклоніння хрестові Церква нагадує нам ціну нашого спасіння та життя вічного – терпіння і смерть Божого Сина. Хрест є не тільки символом терпіння, але й могутньою духовною зброєю, бо смертю на хресті Ісус переміг гріх і диявола. Хрест – це також наш духовний провідник у житті. Він вказує і провадить нас до Христа, бо на хресті Спаситель відновив нашу любов з Отцем, вичинив нас приятелями Бога. Про це Господь сказав до апостолів на Тайній вечері: „Ви – друзі мої, коли робите все, що я вам заповідаю. Я вас більше не називатиму слугами: слуга бо не відає, що його пан робить. Я вас зву друзями, бо я об’явив вам усе, що чув від Отця мого” (Йо 15,14-15).

Коли переживаємо свій щоденний хрест – терпіння й випробування разом з Ісусом, Він стає нашим приятелем, бо з любові віддав своє життя за нас. Хоче ділити разом нашу радість і смуток. Христос, пропонуючи нам хрест, як надійну дорогу до неба, каже: „Хай йде слідом за мною”. Слова „за мною” означають, що в дорозі до вічності Ісус іде разом із нами, провадить нас за собою.

Небесний Отець вибрав хрест як спосіб нашого відкуплення, щоб показати через Ісуса Свою велику любов і милосердя до нас. Засвідчити, що ми важливі для Нього, бо з любові створив нас на свій образ і подобу, щоб ми жили вічно з Ним.

У Франції існує дуже гарна легенда. Якось при бретонських берегах настала страшна буря. Високі хвилі з великою силою відбивалися від скелястих берегів. У цій страшній порі по хвилях моря плив маленький човник. У ньому перебували два молоді хлопці і сильно тримали весла в руках. За всяку ціну бажали дістатися до берега, але проти сили морських хвиль їхні руки були дуже слабкі. Вони на весь голос благали якогось порятунку. А коли поміч не приходила, вони поклали весла, обняли один одного зі сльозами на очах і зі щирою молитвою на устах очікували смерті.

У цей час на березі моря, під кам'яним Хрестом стояла навколішках їхня мати. Її серце розривалося з великого жалю, коли споглядала на погибель дітей. Теплі сльози падали на холодні бретонські скелі. Вона бажала ще хоч раз бачити своїх дітей. Приступила ближче до берега, наклонилася над великою пропастю, - і в цю хвилю одна маленька крапля сльози з материнських очей впала у сердите море. І сталося чудо. Коли материнська сльоза торкнулася моря, хвилі втихомирилися, хмари щезли, човен спокійно причалив до берега і в променях ясного сонця мати обняла врятованих дітей.

Такою рятівною краплею для нас, християн, є Божий Син, Який постійно спрямовує свій погляд на нас, бачить та пам’ятає про нас кожної хвилини.

Так само сьогодні у «бруді» нашого життя, якщо так можна сказати, посеред наших проблем, падінь, невдач відбувається і наше спасіння. Будьмо впевнені, що крізь наші падіння, невдачі та помилки, терпіння, упокорення, тобто щоденний хрест – простягається шлях до Божого Царства. Ми хочемо, щоб наше освячення відбувалося в атмосфері спокою, нас не турбували спокуси чи грішні думки, життєві труднощі. Аби дорога до неба була гладка, вистелена килимами та квітами.

Однак маємо пам’ятати слова Христа, що дорога до Божого Царства вузька і терниста. Пригадувати собі заклик Ісуса як духовний девіз у нашій подорожі до неба: „Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною” (Мк 8,34). Якщо ми відважимося пройти через усе з Ісусом, то Він обдарує нас освяченням і спасінням навіть у тих обставинах, у яких ми своїм людським розумінням не можемо на це сподіватися. Бажаючи бути в небі, маємо спочатку умерти духовно для гріха, гордості й самолюбства, а жити завдяки Божій любові. Немає іншої дороги до вічності, як через смерть і воскресіння. Якщо будемо йти за Христом, все переживати, терпіти разом із Ним, Він буде з нами, тоді будемо мати участь і в Його славі. Хто вмирає разом з Ісусом, той воскресне з Ним до життя вічного. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист