Приступив він до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином.

Лк 10,25-37

Багато з нас мали у житті можливість допомогти убогим людям. Зокрема голодним, хворим, подорожнім, заблуканим. З певним зворушенням ми пережили це, ділили з ними їхні труднощі. Напевно не робили цього механічно чи з холодним серцем. Але намагалися зрозуміти стан людини.

У нашому житті є багато ситуацій милосердного самарянина, про якого розповідає Ісус у нинішній притчі. Якщо хочемо допомогти комусь матеріально чи духовно, спершу треба збудувати зв'язок довіри з людиною. Показати їй позитиви, переваги даного вибору чи рішення, життя з Богом, позитивний образ Бога і людини в очах Господніх.

На початку контакту, спілкування з людиною важливо утриматися від моральної критики: чому ви не віруєте в Бога, чому не молитеся, не ходите до церкви, живете без шлюбу, маєте шкідливі звички тощо. Подібно, як поставився Христос до Марії Магдалини: «То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши» (Йо 8,11). Щоб навернути, привести людину до Бога, треба промовляти до неї не словами, а вчинками любові, показати їй позитивний образ Бога, а не судді, говорячи про гріхи даної особи. Старатися добрим словом зродити у людському серці віру й довіру до Христа. А вчинки любові самі промовлять до серця людини і відкриють її на Божу правду. Бо надмірна критика, суворий підхід створять у неї негативний образ Бога, радше віддалять, ніж зблизять когось до Ісуса та Церкви. Пригадаймо історію розбійника на хресті, який звернувся до Спасителя з проханням: „Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство”. А Христос сказав йому: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї” (Лк 23,42). Коли хочемо когось духовно навернути, то наше завдання – привести особу до Бога, а Він наведе її на дорогу правди, відкриє мету життя.

Цю істину бачимо в поведінці осіб, які зустріли пораненого чоловіка. Священник і левіт, зустрівши його, пройшли мимо. Вони віддали перевагу релігійним законам, службі, яку виконували у святині, ніж людині. Бо зустрівши по дорозі смертельно пораненого, не хотіли контактувати з ним, щоб не порушити своєї релігійної чистоти, бо бачили в ньому можливу перешкоду до виконання своїх обов’язків у храмі. Такою поведінкою священник і левіт критично оцінили хворого, любов до закону поставили вище любові до ближнього.

Приклад справжньої любові показав самарянин. Зустрівши напівмертвого чоловіка, він звернув на нього увагу, зупинився й надав першу необхідну допомогу. А потім завіз його до найближчого заїзду для подальшого лікування. Самарянин не розповідав пораненому про любов, а проявив її у вчинках. Приклад його милосердної любові залишився повчальним аж до тепер.

Один священник під час теперішньої війни, проходячи через поле бою, побачив пораненого солдата. Він, нахилившись до нього, запитав: - Чи можу я вам прочитати щось із Божого Слова? – Краще принесіть мені води, я дуже хочу пити – відповів поранений. Священник швидко побіг і вернувся з водою. Солдат, напившись, сказав: - А тепер, будь-ласка, покладіть мені щось під голову. Священник зняв своє пальто, гарно склав його і обережно підклав пораненому під голову. Солдат ще сказав: - Мені холодно, накрийте мене чим-небудь. Отець вкрив його.

Тоді солдат зворушено подивився на Біблію в руці священника й сказав: - Якщо ця книга навчає людей чинити те, що ви зробили для мене, то прочитайте мені щось із неї.

Дійсно, велику силу має наше свідчення, якщо воно підтверджується життям і ділами. Де нема діла, там віра мертва, там проповідь безсила, тому любімо не словом, а ділом, щоб мати щедрі плоди любові. 

Коли говоримо про навернення ближніх, пам’ятаймо важливу істину, що то не ми навертаємо, спасаємо когось, а Христос. Ми є лише посередниками любові, милосердя, прощення, миру й справедливості в руках Божих. Бог навертає і спасає людей, прощаючи їхні гріхи. Стараймося проявляти ближнім жертовну, безкорисливу й співчутливу любов, щоб через нас Ісус подав їм фізичну й духовну допомогу. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист