Він велів нечистому духові вийти з чоловіка.

Лк 8,26-39

Історія герасинського біснуватого – це ще один приклад до притчі про сіяча. Стан чоловіка, опанованого бісами, свідчить про те, що негативні наслідки легковажного ставлення до Божого слова і самого Господа спіткають людину не лише у вічності, а вже тут на землі. Це не мусить бути безпосереднє опанування людини злим духом, а можлива різна шкода: хвороба, втрата (крадіж) цінних речей, терпіння від ближніх, конфлікти у сім’ї, втрата роботи.

Становище біснуватого нагадує нам також іншу важливу правду, що жертвою диявола може стати будь-хто через різні гріхи. Про це пише апостол Павло: „Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені” (Рм 7,20). Якщо сатана спокушав самого Божого Сина, то тим більше має вплив на людей.

Один чоловік написав свідчення про своє навернення, як злий дух оволодів ним через алкоголь, але Христос визволив його з цієї неволі.

Ярослав Стеф’юк, родом з Франківщини, походить з доброї родини. Любив працю і добре вчився у школі. Бабуся Ганна, яка повернулася із десятирічного сибірського ув’язнення, молилася за нього, щоб став священиком. Та її мрія здійснилася не одразу. Дорога Ярослава до священства була довга і непроста. Після закінчення профтехучилища, був на військовій службі у Казахстані, де стикався з великою кількістю спиртного. Повернувшись із армії додому, влаштувався на роботу провідником на залізниці. Це було романтичне життя, де кожна зустріч з товаришами не обходилася без алкоголю. Так тривало багато років.

Коли розпався СРСР, Ярослав почав шукати іншу роботу, маючи вже дружину і дочку. Товариш-провідник по роботі познайомив його зі своїм братом, який служив священиком Української православної церкви Київського патріархату й знав, що Ярослав колись мріяв стати священиком. Так у 27 років Ярослав переїхав із сім’єю до Києва і почав прислуговувати у Володимирському соборі УПЦ КП. Через три місяці його висвятили на священика. Удень отець служив у храмі, а вечорами вчився. Згодом вступив на заочне відділення семінарії.

Дім Ярослава був недалеко залізничного вокзалу Києва. Вагони і колишні товариші з пляшкою знову притягували його до себе. На Літургію приходив тверезим і натщесерце, а вечором хотів випити.

Та все змінилося, коли Ярослав перейшов до греко-католицької церкви. Почав служити у малому селі Вовчківці, де не було храму. Доводилося молитися у будь-яких умовах, на могилах. А ще в той час точилася боротьба між православними і греко-католиками. Це стало для отця найбільшим випробуванням у житті.

Ця боротьба виснажувала отця Ярослава. Через труднощі охолов його запал до служіння, збайдужів до всього, і думав лише про те, аби швидше відслужити Літургію і випити. У боротьбі з цією нечистю не допомагали навіть щоденні молитви, Причастя.

У 2008-му році одного дня отець відчув, що все його тіло затерпає, німіє, він не може розплющити очі. Злякався, бо зрозумів, що може померти. Тоді твердо вирішив назавжди зірвати з алкоголем. Випадково знайшов у кімнаті пляшечку парфумів, вилив все до склянки й швидко випив. Спочатку стало приємно, а за секунду рай перетворився у пекло. Тоді, каже отець, я впав на коліна і нелюдським голосом закричав: „Господи, рятуй мене, я не хочу пити, але п’ю. Знаю, що Ти – Всемогутній, звільни мене від цієї біди!” Далі впав знесилений і заснув. Проспав два дні.

Прокинувшись, відчув у собі силу, що Бог чудесно оздоровив його. Відтоді отець Ярослав навіть не думав про горілку, а коли випадково згадував минуле, то огида до неї не давала йому дихати. Повернувся до мами та сім’ї. А згодом став знову служити Літургію у церкві.

Після цього отець почав допомагати людям, які мають алкогольну залежність. Сьогодні він очолює підкомісію у Коломийській єпархії „За тверезість життя”. „Тепер щотижня зустрічаюся із залежними людьми та їхніми родинами, - мовить отець Стеф’юк. Кожну бесіду розпочинаю з того, що кажу їм: Бог вас любить, і те, що ви прийшли сюди – це Божа воля. Сам Господь хоче підняти вас із дна”.

Після розмов та молитов отця Ярослава покинули назавжди пиячити вже понад триста осіб.

Коли заглянемо у життя святих або свідчення чудесних оздоровлень за їхнім посередництвом чи Богородиці, то багато з них спочатку були великими грішниками, далеко від Бога й Церкви. Та коли у своєму житті зустріли Христа, цілковито навернулися. Наприклад: відомий нам апостол Павло, Марія Магдалина, Марія Єгипетська, Ігнатій Лойоля, Володимир Великий та інші. Ми вже привикли до їхньої біографії і вона не дивує нас. Історія отця Ярослава - це живий приклад, який показує нам, що гріх руйнує людей і сьогодні. Але Христос діє нині з такою ж силою, як колись, любить кожного з нас тією самою любов’ю, як колишніх грішників, піднімає із безодні пекла й повертає на дорогу спасіння тих, хто з довіряє Йому. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист