Та все те робитимуть вам за моє ім'я, не знають бо того, хто послав мене.

Йо 15,17 - 16,2

Ця неділя поєднує у собі дві події: притчу про багача та Лазаря і пам’ять мученика Димитрія. У Євангелії неділі згадується про долю двох людей: багача і Лазаря. Життя Димитрія можна назвати наслідуванням убогого Лазаря як Христового прикладу святості та щастя. Лазар не мав на землі жодного достатку, ніякого становища чи слави, лише хвороби і терпіння. Єдиний скарб, який посідав – це надія на Бога. Зате після смерті отримав велику нагороду за свою терпеливість – щастя бути присутнім на лоні Авраама та постійно відчувати любов Бога до себе.

Цю таємницю Божого щастя відкрив для себе великомученик Димитрій. З історичних джерел дізнаємося, що святий Димитрій народився в македонському місті Солуні. Він походив з побожної, освіченої родини. Його батьки були тайними християнами. Від них отримав освіту та побожне виховання – велику віру в серці. Після смерті батька імператор Максиміан довірив молодому, але хороброму і мудрому Димитрієві уряд, який виконував його батько. Він став проконсулом Солуня. Імператор наказав йому переслідувати й мучити християн. Але святий діяв навпаки. Димитрій не тільки не переслідував християн, але й сам прилюдно визнавав християнську віру та інших до неї навертав.

Коли імператор Максиміан довідався про це, особисто зустрівся зі святим Димитрієм, який був уже готовий на муки. Ставши перед царем, визнав, що він християнин, і жодна сила не змусить його зректися Христа Спасителя. Імператор велів кинути його до в’язниці, де святий перебував у молитві і де, згідно з переданням, удостоївся бачити небесного ангела, який скріпив його й утішив надією скорої мученицької смерті.

Перебуваючи у в’язниці, Димитрій поблагословив молодого християнина Нестора на боротьбу з гладіатором Лієм, якого легко переміг. Коли імператор дізнався, що це сталося за молитвами Димитрія, наказав воїнам замучити його списами у в’язниці.

На прикладі Димитрія бачимо важливість знання правд віри, науки Ісуса Христа. Завдяки цим знанням, які він отримав від батьків, добре розумів мету людського життя – осягнути Царство Боже і втішатися там любов’ю Ісуса. Пізнання Христа вчинило Димитрія сильним духом та вірою. Ісус щедро нагородив його вірність Богові численними чудесами, які діялися при мощах святого великомученика.

Вшановуючи святих, думкою повертаємося до важливих моментів історії Церкви. Бо як каже народна мудрість: „Повторення – мати навчання”. Сьогодні хочу повернутися до минулої неділі й згадати про дві важливі події – річницю відходу до вічності митрополита Андрея Шептицького та створення Західноукраїнської Народної Республіки.

1 листопада – важливий день в історії України. Того дня виповнилося 102 роки з дня проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Це був дуже важливий крок у здобуванні незалежності нашої держави. Тоді українці почали вживати рішучі заходи зі створення власної держави на західноукраїнських землях.

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року у Львові січові стрільці, під проводом Дмитра Вітовського, зайняли всі найважливіші урядові установи в місті. У наступні дні було створено свій національний уряд та затверджено Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», згідно з яким вона отримала назву «Західноукраїнська Народна Республіка». Затверджено герб держави — Золотий Лев на синьому тлі, та прапор — блакитно-жовтий. Ця подія отримала назву Листопадового чину.

Минула неділя пам’ятна для нас також тим, що 1 листопада 1944 року відійшов до вічності митрополит Андрей Шептицький – великий праведник, пастир нашої Церкви та будівничий української нації. Цього дня ми втратили свого великого духовного батька, але одночасно в небі здобули могутнього заступника нашого народу та держави. Потвердженням цього є слова його пророчого заповіту: "Україна увільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з'єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високо розвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися все нашим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка тривала вічно".

Митрополит Андрей Шептицький самовіддано працював над побудовою вільної України і нашої Церкви. Він був добрим сіячем Божої правди та любові, вірним громадянином України, патріотом своєї держави та могутнім духовним лідером української Церкви. Повчаннями і діями пробуджував і утверджував національну свідомість українського народу. Одне з його повчань звучить так: „Пам’ятайте, що християнське виховання є найбільшим добром у світі! Хоч би ви не мали що дітям лишити, якщо дасте їм правдиву побожність, як навчите їх чесної праці, як устережете їх від неморальності, то лишаєте їм у спадщину найбільше добро, яке їм можете дати”.

Митрополит здійснював активну громадську діяльність: створив шпиталь і сиротинці для убогих, жертвував кошти для навчання молоді. Своїм життям він засвідчив, що тільки з Богом можна знайти щастя і збудувати могутню, незалежну Україну.

Ми постійно захищали свою державу від різних ворогів, але ніколи не панували над іншими народами. Ця боротьба за справжню незалежність ще не завершена. Але дивлячись на праведного митрополита Андрея Шептицького та святого Димитрія, живімо і працюймо з надією, що з Божою допомогою збудуємо свою незалежну і щасливу державу, а вкінці осягнемо Царство Небесне. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист