Тепер він тішиться тут, а ти мучишся.

Лк 16,19-31

Минулої неділі Ісус розповів нам притчу про сіяча. Сьогодні Спаситель подає нам притчу про Багача і Лазаря. Нинішня притча – це біблійний приклад до притчі про сіяча. Постаті багача і Лазаря показують нам наслідки слухання, ставлення до Божого слова.

Багач символізує людей, котрі не чують Божого голосу у своїй душі, у терпіннях і потребах ближніх, а слухають голос пристрастей свого тіла: розкошів, приємностей, забав. Такі особи мають земну радість, але кінець їхнього життя нещасливий. Ті, що мали у житті достатки і приємності цього світу, втратили радість вічну. Вони не стали учасниками неба – спільноти радості та любові з Ісусом, а спільноти смутку - свого ворога диявола.

Натомість убогий Лазар є образом тих, котрі почули голос Бога у своєму серці. Вони не отримали на землі розкошів і приємностей для свого тіла, а зустрічали терпіння, випробування. Зате кінець їхнього життя був щасливим. Вони отримали щасливу вічність, стали учасниками радості з Христом.

Ісус не подає нам деталей життя Лазаря, у яких обставинах проживав, як знав і виконував Божий закон і релігійні приписи. Він мав у житті терпіння, але слухав Бога у своєму серці, хворобі. Убогий чув і розумів правду, що тільки Господь ущасливить людину. Тому чекав на зустріч з Ним.

Притчею про багача і Лазаря Ісус показує шляхи, якими слово Боже приходить до нас. Господь засіває у людські серця зерно правди та любові не тільки через тексти на папері, а часто через людей, події та обставини. Христос у притчі вказує на те, що голосом Бога до людей є Мойсей і пророки, убогі і хворі. Багач, живучи розкішно, не зауважив, що достаток не є суто його власністю, а Божим даром, який має служити також для добра ближніх. Він жив у своєму світі розкошів і не побачив убогого Лазаря біля воріт свого дому, а тим самим не почув голос Бога допомогти хворому чоловікові.

Ісус Христос у своїй науці про страшний суд говорить, що Він присутній між нами на землі у хворих, подорожніх, ув’язнених та інших особах. Через них Господь говорить до нас про любов, милосердя, прощення, а тим самим про життя вічне, кажучи: „Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили. Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створення світу” (Мт 25,40,34).

Хворий Лазар напевно не тримав у руках книги із Божим законом і не читав його на папері. Однак покора і терпеливість цього чоловіка свідчать про одне, що він добре чув і умів читати слова Господа у подіях і обставинах життя. Лазар розумів, що земне життя коротке й тілесні терпіння тимчасові. Смерть звільнить його від тих випробувань. Тому все приймав із покорою, годився з Божою волею і терпеливо зносив болі. Він чув у своєму серці слова Господа, що після земного життя, повного терпінь, людину чекає щаслива вічність із Богом. Убогий вірив у це і з надією очікував моменту, аби навіки з’єднатися із люблячим небесним Отцем.

Христос виразно представляє у притчі щасливу долю Лазаря у вічності – його радість на лоні Авраама, й нещасливу долю багача – муки в аді. Так здійснилися слова Спасителя: „Хто слухає моє слово і вірує в того, хто послав мене, має життя вічне” (Йо. 5, 24).

Роздумуючи нині над притчею про багача і Лазаря, просімо Ісуса, щоб дав нам дар розпізнавати шляхи, якими приходить до нас, чути Його слова, звернення до нас через особи і події життя. Аби ми не пропустили жодної нагоди будувати щасливе життя з Богом на землі й у вічності. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист