«Хто має вуха слухати, нехай слухає».

Лк 8,5-15

Кожен, хто здобував освіту, знає, що навчання складається з теорії і практики. Ісус навчав людей про Царство Небесне, утверджував віру в них з допомогою притч та життєвих історій – чудес. Притчі можна назвати теорією, а події, чуда – практикою осягнення життя вічного.

Сьогодні читаємо притчу про сіяча. Речі, з яких вона складається: сіяч, зерно, земля мають символічне значення. Христос розкриває це, пояснюючи апостолам значення притчі про сіяча.

Сіячем є Господь Бог, зерно – це Слово Боже, місця, де падає зерно, – це поведінка людей, їхнє ставлення до Бога і стани людської душі.

Символічне значення елементів нинішньої притчі можна розширити. Бог створив людину для життя вічного. Він покликав нас до життя у цьому земному світі й різними способами об’являє нам дорогу до Царства Небесного, відкриваючи правду про Себе, про людину і спасіння. Головна мета кожної науки Христа у вигляді притчі чи життєвої історії – це наше спасіння. Він здійснює це з допомогою слова. Через слова Своєї науки Ісус не тільки засіває зерна правди, тобто віри і любові в нашу душу. Він також промовляє до нас. Тому каже Господь: „Хто має вуха слухати, нехай слухає”. Тож важливо навчитися сприймати кожне Боже слово не лише як інформацію про щось, а як голос Бога до нас.

Крім слова Христос використовує багато інших способів, щоб донести до нас правду і любов - ласку спасіння. Він здійснює це через наше сумління, людей, події, обставини, завдання у житті. Оскільки з любові Бог створив світ, то все в ньому є знаком любові небесного Отця до нас. Святий Франциск з Асижу вважав речі природи своїми приятелями. Він називав сонце своїм братом, а місяць – сестрою. Тобто сприймав Божі створіння як знаки, якими Господь промовляє до нас, дарує Свою любов.

Як це відбувається сьогодні у житті? Декілька років тому молодий американський професор поїхав до Японії викладати у вищому навчальному закладі. Коли він прибув туди, йому поставили умову: він не повинен говорити студентам нічого про християнство. Так, говорити про Євангеліє він не мав права, але ніхто не міг заборонити йому жити по-християнськи. Через якийсь час група студентів заявила йому про бажання бути християнами. А деякі з них пізніше самі стали проповідниками Божого Слова. Як бачимо, Господь має багато різних способів промовляти до людей...

Один важко хворий чоловік лежав прикутий до смертної постелі. Він самотній, бо його всі залишили. Жінка вже давно мріяла про інше, приємніше життя, тому із нетерпінням очікувала смерті хворого чоловіка і навіть не виявляла найменшої опіки над ним, хоч бачила, що смерть вже наближається. Вона часто виходила з дому, щоб не дивитись на хворого чоловіка. А це було наслідком того, що ця жінка була байдужою до релігії. Однак сталося те, чого вона не передбачала. Через місяць після смерті чоловіка жінка прийшла до сестри-монахині, яка під час хвороби опікувалася її чоловіком, і принесла релігійну книжку, яку монахиня залишила у кімнаті хворого, і промовила: „Сестро, я дуже вдячна вам за те, що ви випадково забули цю релігійну книжку. Вона врятувала мене і спонукала задуматись над своїм подальшим життям”.

Місця, на які падає зерно Божого Слова, мають широке символічне значення. Тобто Ісус по-різному звертається до нас. Тому наше сумління, особи, події, обставини, завдання – це способи, якими Христос говорить до нас, несе нам правду і любов, які допомагають стати учасниками Божого Царства. Якщо в такий спосіб будемо дивитися на все, що відбувається в нашому житті, то побачимо, що Ісус завжди з нами, як Він любить нас і дбає про спасіння. Тоді будемо приділяти увагу, надавати значення всьому, з чим стикаємося у житті, що переживаємо кожного дня, уважно слухати, як Ісус провадить нас до неба. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист