Господь зглянувся над нею і сказав до неї: – Не плач.

Лк 7,11-16

Історія вдови з Наїн та її сина своїм проявом та змістом повторюється також і в наші часи. Особливо тепер, коли переживаємо війну на сході України та епідемію коронавірусу. Сьогодні також часто стикаємося зі смертю людей на фронті або від хвороб. Багато батьків втрачають своїх дітей, дружини чоловіків, діти залишаються сиротами - без тата чи мами.

Зустріч зі смертю ставить перед нами питання надії: На що надіятися в житті? Що може захистити нас від смерті та всякого зла й небезпек? Відповідь може бути подвійна: якась річ або людина. Ми захищаємо себе від смерті та небезпек ліками, одягом і взуттям, теплим житлом, парасолею під час дощу, захисними окулярами та одягом у небезпечній праці. Однак є ситуації, коли речей недостатньо, і потрібна допомога людини: лікування хвороби, навчання, ремонт речей, подорож.

Зустріч Ісуса з похоронним походом і вдовою в місті Наїн дає нам повну відповідь на питання надії. Надія тісно пов’язана з життям.

Де є надія, там є життя - очікування, бачення в ньому добра. Де немає надії, там завмирає життя, бо бракує добра, яке його творить.

Тому народна мудрість гласить: „Надія вмирає останньою”. Доки є добро в житті, людина має надію, що буде жити і матиме щастя.

Воскресіння сина вдови засвідчує правду, що Христос є тим, хто дає людині надію на життя і дарує їй саме життя, забезпечує його добром: „Я – дорога, правда і життя” (Йо 14,6). Мати сина була вдовою, а зі смертю сина, втратила будь-який людський захист і допомогу, надію на щасливе життя. Коли Ісус воскресив мертвого сина і віддав його матері, цим повернув їй надію бути щасливою, оживив у її душі сенс життя. Тепер вона знову буде мати можливість для кого жити і кому служити. А син буде допомагати їй.

Коли покладаємо надію на Христа словом і ділом, тоді отримуємо добро матеріальне й духовне, те, що справді надає сенс життю і робить нас щасливими. Бо тим добром є Ісус – джерело добра і життя. Зокрема Його любов, яка становить істоту життя і щастя людини. Наше життя стає повноцінним, коли живемо не для чогось, а для когось: для Бога і ближніх. Правдиве життя починається з любові, передусім від Бога, який є любов’ю, здійснюється завдяки любові. Де немає любові та Бога, там немає справжнього життя, лише існування, яке зводиться тільки до потреб тіла. Любов неможливо отримати від речей, лише від людини. Коли ми робимо добро і даруємо любов ближнім, то в нагороду отримуємо любов від інших. У цьому й полягає сенс життя. Про це свідчать слова апостола Павла: „Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні” (Рм 14,7-8).

Прикладом щасливого життя з Ісусом та в Ісусі є євангельські події та особи: апостоли, єрихонський сліпець, сліпонароджений, жінка-самарянка, Марія Магдалина, Никодим і Йосиф з Ариматеї, капернаумський сотник, митар Закхей і всі святі Церкви. Апостол Петро виразив це словами: „Господи, до кого ж нам іти. У тебе є слова життя вічного”. А апостол Павло описав своє щастя так: „А те, що було мені зиском, з-за Христа я вважав за втрату. Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, лиш би Христа придбати” (Флм 3,7-8), „Для мене бо життя - Христос, а смерть – прибуток. Хотілося б мені померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще” (Флм 1,21-23).

В одній сім’ї дочка поїхала працювати у велике місто і не давала про себе знати кілька років. Мати довго за неї молилася з надією, що дочка приїде додому. Потім вирішила поїхати в місто й шукати її. Вона розклеїла на дошках оголошень свою фотографію. Під кожною написала: „Маринко, повернись додому, я люблю тебе і чекаю”.

Одного разу дочка зауважила цю фотографію. „Звідки тут фотографія моєї мами?” – подумала дівчина. Прочитавши напис під нею, зрозуміла все. Знявши фотографію, подивилася в сумні мамині очі, поцілувала зморене обличчя і гірко заплакала. Погляд матері оживив у її серці любов до батьків.

Маринка негайно зібралася і поїхала до батьківського дому. Мама, зустрівши дочку, обійняла і промовила: „Доню, як добре, що ти повернулася, я чекала тебе і не переставала любити”. Велика любов і надія матері врятувала дочку від загибелі.

Теперішні кризи у світі: економічна, суспільна, моральна, епідемія коронавірусу – це випробування нашої надії. Господь допустив їх, аби ми самі побачили свої людські сили і можливості, що для нас є справжнім скарбом, основою життя, в чому проявляється наша надія знайти щастя: у речах і світі, чи в Ісусі та Його любові, середниках отримання її: молитва, Літургія, Євангеліє і Святі Тайни. Хай слова пророка Ісаї утвердять нашу надію, що шукаючи на землі Христа, в Ньому знайдемо повноцінне життя, любов і щастя: „Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько! Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій свої задуми, і хай до Господа звернеться, і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато!... Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав! Бо з радістю вийдете ви, і з миром проваджені будете. Гори й холми будуть тішитися перед вами співанням, і всі польові дерева будуть плескати в долоні” (Іс. 55,6-7, 11-12). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист