Змилуйся надо мною, Господи, сину Давида!

Мт 15,21-28

Євангеліє цієї неділі подає нам духовну науку у вигляді конкретної життєвої історії. У центрі зустрічі хананейки з Ісусом є віра і молитва. Але віра не появляється у нас автоматично.

Віра, як каже апостол Павло, народжується в душі через слухання Божого слова.

Наскільки людина приймає до свого серця слова Христа і розуміє їх, настільки зростає її віра, тобто пізнання Господа, переконання у всемогутності й любові Бога.

Жінка хананейка своєю поведінкою засвідчила важливий прояв віри - пізнання Бога. Перш, ніж прийти до Ісуса і просити про оздоровлення дочки, хананейка багато взнала про Нього з розповідей людей. Вона особисто пізнала Христа як Божого Сина, в Якому діє Божественна сила, а не просто людину з надзвичайними можливостями. Жінка з великою вірою прийшла до Ісуса, щоб оздоровив її дочку від злого духа. Вона була переконана, що саме Господь допоможе їй.

На перший погляд, Ісус, неначе зволікав із відповіддю хананейці, кажучи, що найперше є Месією вибраного народу. Але насправді цим показав велику віру і глибоке пізнання жінкою Христа як Божого Сина. Після повторного її прохання, Господь негайно оздоровив дочку від біса Своїм словом.

Коли ми достатньо пізнали близьку людину, товариша, то знаємо його можливості, характер, на яку допомогу від нього можемо розраховувати, розуміємо його поведінку.

Про важливість пізнання Бога у духовному житті свідчать слова апостола Івана: „Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має” (1Йо 4,16). І властиво всі Євангелія та послання апостолів – це плоди особистого пізнання ними Ісуса Христа, Його всемогутності та любові.

В однієї матері був син, який здобув освіту лікаря і став славним хірургом. Хоч у дитинстві був вихований у християнській вірі, однак втратив віру і відступив від Церкви. Його мати довгі роки безнастанно молилась за його навернення, і, здається, що все даремно. Та сталось так, що вона важко захворіла і мусила піддаватися операції. Оперував її власний син. Під час операції він побачив, що життя його матері вже ніщо не врятує, але зауважує, що мати під наркозом щось шепоче. Він уважно прислухався до її слів і зрозумів, що вона молиться і жертвує Богові своє життя за навернення сина. З його очей покотились рясні сльози, а в серці відбулася дивна переміна. Божа ласка подіяла і він сам починає молитися. Тепер благає Бога, щоб його мати хоч на хвилину прийшла до притомності і він міг їй сказати, що Господь вислухав її молитву. Сталося чудо: мати відкрила свої очі, поглянула у заплакані очі сина і у повній свідомості почула його слова: „Мамо, я вірю, я вірю в Бога так, як ти мене навчала". На устах матері появилась легенька усмішка і тихі слова: „Хай тебе Бог благословить, мій сину. Тепер я можу спокійно вмирати в надії, що ми знову побачимось". І так відійшла у вічність. А син із того часу став віруючим і практикуючим християнином. Але для цього потрібно було дуже багато часу, тривалої молитви доброї матері, щоб щойно при смерті її молитва принесла стократний плід.

Важливим завданням нашого духовного життя, різних проявів побожності має бути передусім пізнання Ісуса, а вже потім думка про різні потреби.

Якщо ми з допомогою особистої молитви, Служби Божої, Святих Тайн, Євангелія та духовної літератури пізнали всемогутність і любов Христа, тоді з довірою і надією можемо звертатися до Нього по допомогу.

Одночасно пізнання Христа дає нам можливість краще розуміти й виконувати Божу волю. У діях Бога в житті бачимо конкретне добро для нас, а не просто збіг обставин, незрозумілих випадків. Тоді ми впевнені й спокійні, що наше життя в руках Божих і ніщо не зашкодить нам.

За прикладом жінки хананейки пізнаваймо особисто Ісуса, щоб мати велику віру в Його всемогутність та любов, і завжди отримаємо від Нього потрібну допомогу та багато дарів. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист