Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, найняв його виноградарям і відійшов.

Мт 21,33-42

Всім нам відома народна приказка: „Як тривога - то до Бога, по тривозі - і по Бозі”. Подібним до неї за змістом є такий вислів: „Зло – це відсутність добра”. Ісус, проповідуючи Боже Царство, старався пробудити в серцях людей покаяння і навернення. Для цього використовував різні історії та притчі. Сьогодні Христос розповідає притчу про доброго господаря, який насадив виноградник. Цим хоче нагадати нам про доброту Бога і її знаки в історії спасіння.

Коли йде мова про навернення, то воно буває з двох причин: зі страху і з любові. Дехто змінює своє життя, залишає погані вчинки, щоб уникнути покарань, якогось більшого зла в майбутньому. Інша людина навертається до Бога з любові. Проявляє розуміння, що через гріх втратила великий дар – Божу любов, і тепер намагається цей дар любові віднайти. Хоче повернутися до Бога – основи життя і джерела справжнього щастя.

Однією з причин наших гріхів, віддалення від Бога є те, що коли нам добре, ми швидко забуваємо про Господа, Його доброту і любов, те, завдяки чому насправді живемо. Або коли в молитві переважно просимо щось, неначе Ісус чимось зобов’язаний перед нами, є постачальником дарів. А забуваємо дякувати, тобто проявляти розуміння, що то ми повністю залежні від Нього, бо Господь дав нам життя і може забрати, Він наповняє його щастям. Тому існує одна мудрість у вигляді короткої молитви:

 „Не забувайте дякувати Богу за кожен прожитий день! Бо він не забуває вас розбудити щоранку!”

Інша причина віддалення людини від Бога, коли її духовне життя наповнене духом звичаю, обов’язку чи якихось життєвих потреб, а не шукає самого Ісуса. Тоді зосереджуємо увагу на собі та дарах, на них покладаємо більше надію, ніж на Господа. А той, хто часто покладається на себе, у труднощах буває розчарований та засмучений, а навіть нарікає на Бога, звинувачує у нещастях.

Коли побожність людини наповнена духом любові до Христа, то за нею йде непохитна надія на Нього, як пише апостол Павло: „Надія нас не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим духом, що нам даний” (Рм 5,5). Якщо в нашій душі зажди є жива пам'ять про Ісуса, тоді постійно відчуваємо душевний спокій, Його постійну опіку та любов до нас.

Віруючі люди мають різні духовні переживання: піднесення та занепади.

Одна віруюча жінка прийшла до священника та сказала, що дуже стривожена, бо їй здається, що не любить свого Спасителя так, як раніше. – То залиште Його! – відповів священник. – Що!? – здивувалась жінка. – Я маю залишити мого дорогоцінного Спасителя!? Я ніколи не покину Його!

Ось таким чином та віруюча жінка переконалась, що вона все ж таки любить свого „дорогоцінного Спасителя”, і що тільки переживала охолодження своїх почуттів. Достатнього було одного доброго слова священника, і її зв'язок з Богом ожив.

То ж коли в житті нас дотикають труднощі, терпіння, то не тому, що Господь забув про нас, а то радше ми забули про Нього, відвернули свій погляд від Ісуса, як Петро на морі, до світу. Тому й потопаємо у неспокої, біді чи нещастях. Та незважаючи на нашу невірність, Христос завжди готовий вийти нам назустріч, простягнути руку допомоги, як Петрові, який тонув, і ще раз дарувати нам свою любов. Потрібно лише мати відкрите серце і бажання наново прийняти Христа у своє життя. Цю істину виражають слова однієї молитви: „Відчини, Я назавжди зостанусь з тобою… відчини, доторкнись до любові Святої, відчини, і Я з миром до хати ввійду, твою радість помножу, розділю твоє горе й біду”. Вони нагадують слова Христа: „Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені і я облегшу вас” (Мт 11,28). Подібними є слова апостола Павла, якими потверджує доброту Бога до нас: „Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любові, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом - благодаттю ви спасенні!” (Еф 2,4,5).

Наведені слова засвідчують, що Бог завжди вірний людині, бажає їй добра. Якщо ми будемо вірні та щирі в любові до Ісуса, нам ніколи у житті не забракне добра, радості та любові. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист