Ходіте, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину царство.

Мт 25,31-46

Серед дослідників Святого Письма, богословів та святих існує твердження, що Біблія пояснює сама себе. Одна Божа правда відкриває нам значення іншої. Бо вони тісно пов’язані між собою.

Подібно існує взаємозв’язок між Євангелієм неділь перед Великим постом. Вони відкривають значення одне одного. Історія навернення Закхея – це загальне запрошення для всіх нас відновити духовний зв'язок із Богом у Великому пості. Зустріч Закхея з Ісусом принесла спасіння для нього та цілого його дому. Спасіння – це головна думка Великого посту. Адже він готує нас до Пасхи – таїнства нашого спасіння, тобто з’єднання з Богом, яке сталося через смерть і воскресіння Ісуса Христа.

Після цього є неділя про Митаря і фарисея. Головна думка цієї притчі Христа про цих двох чоловіків – це молитва. Без молитви, тобто дарів Святого Духа, неможливо пізнати Ісуса та зустріти Його у житті. А тим самим отримати від Нього спасіння – Божу любов.

У наступну неділю читаємо притчу про Блудного сина. Історія молодшого та старшого сина показує важливий плід молитви: пізнаємо правдивий образ Бога та щире покаяння і навернення. Молитва допомагає будувати наші стосунки з Богом як дитини з люблячим Батьком. Хто пізнав любов Господа, той завжди шукає Його у житті, повертається до Нього. Бо Бог є найбільшим добром для нас. Молодший син, перебуваючи на чужині, відкрив велику любов батька до себе і вернувся назад додому. Цієї любові батька не зрозумів старший син, який постійно був вдома.

У цю м’ясопусну неділю Христос розповідає нам про Страшний суд. А насправді про справедливу любов Бога до людей. Оскільки наші стосунки з Господом часто будуються через ближніх, цим  визначається якість нашого зв’язку з Богом, тобто, що є його основою: страх чи любов?

Притчею про Божий суд Ісус показує, що правдива любов справедлива й відповідальна. Хто любить Бога особисто та в ближніх не словом, а вчинками, той отримує велику нагороду – вічну любов Ісуса в Царстві Божому. Як головний аргумент участі у Божому царстві, благословення для тих, які спаслися, Христос подає нашу допомогу ближнім у їхніх різних потребах. Бо Він був присутній у цих ситуаціях і найперше Ісусові ми виявили свою любов, а вже потім людям. Про це нагадує і заохочує апостол Павло: „Чи ви, отже, їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!” (1Кр 10,31).

Розглядаючи картину „Вмираючий Мойсей”, дитина запитала в матері: - Мамо, скажи, чи кожна людина молиться перед смертю? – Ні, - пояснила мати, - молитися треба завжди, щоб бути спасенним і піти до раю. Молитися в хвилину смерті – це ризик. Такі люди можуть загинути.

- Чому ж ви з татом ніколи не молитеся? - запитав син. Що могла відповісти мати на це? Вона почервоніла, бо стало соромно перед власним сином. Мама зрозуміла, що наука без прикладу безсила, потрібно не тільки правильно навчати, але й правильно жити.

Якщо допомога ближнім є важливим аргументом нашого спасіння, то ми не можемо бути легковажні, байдужі чи недбалі у ставленні до них. Бо коли помагаємо людям у різних потребах, то одночасно робимо добро для самих себе. Кожна свідома людина не є байдужою до власного щастя, долі у вічності. Тому старається використати кожну нагоду здобути Божу любов для спасіння своєї душі, бути разом і постійно з Ісусом у Царстві Небесному. То ж народна мудрість каже: „Наше щастя в наших руках”.

Притчею про Божий суд Ісус хоче показати й нагадати нам, що щастя і спасіння є близько нас.

Потрібно лише бачити присутність Христа біля нас, зокрема в ближніх, і допомогою їм засвідчити свою любов. Хай кожна поміч ближнім буде для нас нагодою проявити свою віру в Бога та життя вічне і отримати важливі її плоди: Божу любов і щастя на землі та в небі. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист