Чого лукаве думаєте в серцях ваших?

Мт 9,1–8

Читаючи Святе Письмо, пізнаємо важливу правду, що зло прийшло у світ через непослух Богові. Первородний гріх приніс у людське життя неправду, несправедливість, гнів, крадіж, самолюбство.

Одним із шкідливих проявів гріха є осудження. Осудження може бути синонімом слова критика. Критикувати когось або щось, означає зробити оцінку їхній дій, відповідність чи невідповідність законові. Критикувати когось, зробити критичну оцінку – це намагатися об’єктивно оцінити людину чи подію, вказати помилки у поведінці особи. Тобто їхню невідповідність певним нормам. Хто здійснює критичну оцінку чогось, той пропонує кращий спосіб вирішення справи чи правильне розуміння якоїсь істини.

Осудження походить від слова суд. Суд приймає кінцеве рішення у якісь справі: стверджує якусь правду, визначає поведінку людини в певній ситуації. Когось осуджувати, означає давати негативну оцінку вчинкам людини, оцінювати їх як гріх. Якщо часто осуджують когось, то його визнають великим грішником, не бачать у ньому добра й не дають надії до навернення. Осудження – це намагання приписати собі право визначати правду. Осуд когось – це часто суб’єктивна, негативна оцінка людини згідно з власною правдою, а не в світлі людського чи Божого закону. Коли хтось осуджує когось, то керується власною думкою, звертає увагу лише на чиїсь негативи, а не бачить позитивів.

Людина може осуджувати не тільки іншу людину, а навіть самого Бога. Проявом цього є нарікання, незадоволення діями Бога, Його волею щодо нас, що не пам’ятає, не дбає, не захищає нас від зла, не дає потрібні дари, не виконує бажання людей.

Осудження Бога можна зауважити також у храмі під час Служби Божої. Дехто сприймає жартома деякі слова Євангелія, вважаючи їх застарілими, неактуальними. Цим людина визнає, що краще знає правду, ніж Бог. Хтось може зі сміхом слухати духовну науку, проповідь, сприймати зовнішність чи слова священника. Така особа намагається показати, що краще розуміє правду, бачить неточність і може зробити краще. Хто словами чи думками осуджує науку Христа, священників чи ближніх, той осуджує самого Бога, у своєму серці засуджує Ісуса на смерть, розпинає і вбиває Його на хресті, віддаляється від Нього. Така особа неначе зачитує суддівський вирок Спасителю: ,,Ісусе, Хто ти такий, я краще знаю правду й добро”. Такими діями людина засуджує себе саму на втрату любові, спокою, щастя в житті, а навіть на терпіння в пеклі.

Кажуть святі, що хто осуджує когось, бачить чиїсь недоліки, той першим чинить дане зло. Судити когось - означає приписати собі право визначати правду та долю людини, зайняти місце Бога. Ісус перестерігає нас уникати осуду ближніх:,,Не судіте, щоб вас не судили;… якою мірою міряєте, такою і вам відміряють“ (Мт 7,1). Коли йде мова про гріх осуду, апостол Яків пише, що хто судить закон, той не є його виконавцем, а суддею, наповнений духом гордості. ,,Не обмовляйте, брати, один одного. Хто обмовляє або судить брата свого, той обмовляє закон і закон судить. Коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець, а суддя закону. Один лише законодавець і суддя, який може спасти й погубити. Ти ж хто такий, що судиш ближнього?” (Як 4,11-13). Апостол Павло так говорить про гріх осуду: ,,Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його. Один відрізняє день від дня, для іншого ж - кожний день однаковий. Кожний нехай виробить собі певність думки” (Рм 14,3-6).

Христос не засуджує, не позбавляє Своєї любові навіть найбільших грішників, а до останньої хвилини життя дає їм шанс навернення: ,,Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним - світ спасти” (Йо 3,17). Дивлячись на подію оздоровлення розслабленого, Господь дарував йому подвійну любов: очистив душу й зцілив тіло. Дарував йому більше, ніж він очікував. Тому наслідуймо передусім любов і милосердя, покору Ісуса, а Він наповнить добром нас і ближніх, налагодить стосунки між людьми, вчинить щасливим наше життя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист