Чашу, яку я п’ю, питимете.

Мк 10,32 – 45

У наших роздумах над Євангелієм і молитвами на початку посту ми визначили важливий орієнтир у ньому, що завдання і мета Великого посту – збудувати спільноту любові з Богом. Це основа і суть нашого спасіння – бути завжди разом з Ісусом. Одним із символів єдності у євреїв та в Святому Письмі є чаша. Сидіти разом за столом і пити вино з однієї чаші, означало для ізраїльтян взаємну любов і повагу, а вже потім радість від цієї гостини.

Ісус Христос говорив про чашу як символ єдності людини з Богом. Вона проявилася у тому, що Божий Син став людиною, переживав невигоди як кожна людина та помер на хресті за наші гріхи. Ісус продовжував пити чашу терпінь за людські гріхи і після свого вознесіння на небо, виявляючи терпеливість і милосердя до грішників. Але Божа любов також справедлива і приходить для людей час відплати за їхні беззаконня, надужиття добротою Бога.

Під кінець земної діяльності Христос випробовував любов апостолів, питаючи їх, чи вони готові пити з Ним чашу не тільки Його слави, а найперше терпінь за Божу правду та людські гріхи. Так само кожен християнин, як учень Ісуса, має випити у житті чашу випробувань: терпеливості, упокорень, свідчення своєї віри та вірності Йому, щоб потім пити чашу радості у Божому Царстві.

Споживати разом чашу Господню - означає шукати щастя, все переживати у житті разом з Ісусом.

Тим самим пам’ятати, що кожне добро є Божим даром, а не власним здобутком, а всяке зло – це випробування віри та любові до Бога або наслідок наших гріхів, знак для покаяння.

Пити чашу терпінь – означає також проявити відповідальність за свої вчинки та їхні наслідки. Ми звикли тішитися добром у житті, а всяке зло у світі приписуємо Господу. Один мудрець сказав: „Люди – дивні істоти: гидоту роблять один одному, а прощення просять у Бога. У багатьох на шиї хрестик, а в душі – нулик!”

Перед тим, як виникла епідемія, Христос пив чашу людських гріхів, терпінь за них останні десятки років. Тепер настав час нам пити чашу покути, відповідальності за свої вчинки у вигляді епідемії коронавірусу. У ній здійснилися слова апостола Павла: „Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме” (Гл 6,7). А одна народна мудрість каже: „Маєш право сіяти те, що хочеш. Але пожинати будеш не те, що хотів, а те, що посіяв”.

Ця чаша коронавірусу має змінити наше ставлення до Бога та один до одного. У його основу маємо покласти Божу правду – заповіді, а не людські мудрування, щиру любов, а не свою вигоду. Тим самим показати, що справді надалі хочемо будувати життя разом з Ісусом, а не використовувати Його для тимчасових розкошів та приємностей тіла.

Правдивість нашого покаяння і навернення повинна проявитися у зміні ставлення до ближніх та дарів природи. Це вміти бачити у кожній особі свого брата чи сестру, рівних нам у гідності, які мають право на повагу і любов від нас. Щоб не трактувати їх як річ чи дешеву робочу силу. Це нагода перевірити і проявити на ділі свою любов до Христа згідно з Його словами: „Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт 25, 40).

Папа Франциск у своїх науках, особливо під час епідемії коронавірусу, наголошує на важливості дбати про добрі - Божі основи життя. Вони є запорукою благополуччя у всьому світі. Ось що він каже: «Ріки не п‘ють свою воду, дерева не їдять свої плоди, сонце не світить само по собі і квіти не пахнуть самі для себе. Життя для інших - це закон природи. Ми всі народжені, щоб допомагати один одному. Неважливо, наскільки це складно. Життя прекрасне, коли ти щасливий; але значно краще, коли інші щасливі, завдяки тобі».

Прикладом покаяння людей через епідемію коронавірусу є ось ці слова:

А ви замітили, панове, який Піст цього року?
Без нічних гулянь наших закладів (нічні клуби, піцерії з гучною музикою тощо).
Без повзання по лахмітниках (ще штани на Великдень не купила, а Хресна дорога може в храмі і почекати).
Без злющих продавців по магазинах (що ще давати? Скоріше, бо черга! Гривню маєте?)
Без фото, фото, фото по Зарваниці (поїхав молитися, то пів світу знає, що була теща і вся родина).
Без лицемірства в храмах (я прийшов в неділю, я молодець і пів літургії завис в Айфоні). Ви досягли свого!
Тепер храм і літургія лише в Айфоні.
Без фальшивої сповіді (та йду до сповіді, бо всі йдуть, та й ксьондз мене знає, треба йти).
Без марних закупів продуктів (на свята пляцки і ковбаса) і не потрібно буде в Страсну П'ятницю і Суботу бігти на 5 хвилин у храм і дальше додому, та продовжувати готувати їжу, бо як то так: Великдень, а не буде переїдання ...
Без гучних гулянь державних чи сімейних свят ...(а як то так: Ювілей, треба гуляти).
 

І список можна продовжити ще на 40 пунктів ...
Нооо..
В молитві (схаменіться люди, то піст).
В роздумах (не все в нашій силі).
В покорі (ми безсилі перед Божими діями).
В переживанні (головне, щоб усі здорові).
У відчаї (страшно, бо світ стоїть в карантині).
В страху (бо як буде далі).
В каятті (ще є надія).
В надії (було каяття, тепер і надія є).
В очікуванні ...(Бог тебе любить, все що робить, все для нас на краще...)
Бог створив піст і Великдень 2020 нарешті для себе.

Ось такий, який Він хотів, щоб ви схаменулися; знецінив ваші гроші, гордовиті носики прибрав і дав прості масочки, а ще забрав пиху та залишив лише очікування...
Очікуйте і надійтеся на його спасіння...
Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист