Якщо можеш, допоможи нам, змилосердися над нами.

Мк 9,17-31

У Євангелії знаходимо багато описів оздоровлень, які зробив Ісус як доказ його божества та любові до людей. У них Христос виступає зокрема як лікар. Коли до Спасителя прийшов батько з біснуватим сином, Ісус не оздоровив хлопця зразу, а досліджує ситуацію, шукає глибшу причину хвороби сина. Не для себе, а для присутніх людей. Хоча євангелист не подає точної причини опанування хлопця злим духом, однією з них є слабка віра батька. Можливо в дитинстві батько чи син порушили якийсь припис Божого закону або допустилися тяжкого гріха, і внаслідок цього сатана отримав владу над ним.

Ще одним важливим елементом у цій ситуації є те, що вона наповнена страхом. Страх є проявом і наслідком слабкої віри батька, бо не подбав про добре виховання свого сина. У нинішній євангельській події можна вирізнити три моменти страху. Коли апостоли не змогли вигнати злого духа з хлопця, батько звертається по допомогу до Ісуса. Він переживає, боїться, щоб син не помер від мук, які завдає йому злий дух. Другий момент – це зустріч сина з Христом. Коли біснуватого привели до Ісуса, нечистий дух став виявляти спротив: почав трясти хлопцем, кидати на землю, пускати піну з його рота. А тим самим наводити на людей страх, що ніхто не допоможе синові.

Третім моментом страху є розмова Ісуса з батьком. Господь детальніше розпитує його про життя сина. І батько розповідає з тривогою невтішну картину його дитинства, як диявол мучить хлопця різними способами: кидає у вогонь і у воду. Бачачи ситуацію, як диявол поводиться з сином перед Ісусом, батько ще більше переживає за його життя і свій неспокій виражає словами: „Якщо можеш, допоможи нам, змилосердися над нами”. Останній момент страху у цій євангельській події – випробування віри батька, як головної умови оздоровлення сина. На запитання Ісуса про віру, батько відповідає: „Вірую, поможи моєму невірству!” У цих словах теж проявляється певний його страх, почуття вини за тяжку долю сина, неспокій через негативні наслідки поганого його виховання. Але також є промінь надії, що Господь врятує сина.

Христос просвітив страх батька надією, кажучи: „Все можливе тому, хто вірує”. І надія разом із вірою приносять очікуваний плід. На слово Ісуса нечистий дух покидає хлопчину і той стає здоровим.

Страх є невід’ємною частиною нашої людської природи та ознакою її недосконалості. Це природній механізм захисту людини. Існують два основні види страху: людський і Божий. Людський страх має кілька проявів. Людина боїться часто того, що може бути небезпекою для її життя та здоров’я. Бо здоров’я і життя – це перша умова нашого щастя. Люди переживають також за свою працю та заробіток – те, що забезпечує їхні життєві потреби, умови проживання. Брак роботи та грошей викликає у нас неспокій за теперішнє і майбутнє, як утримати себе, сім’ю та дім. Бо людська душа живиться духовними дарами, а тіло потребує матеріальних речей.

Третій прояв людського страху пов'язаний із стосунками між людьми, бо на них побудоване наше земне життя. Тому ми дбаємо про добре ставлення до нас, про товаришів, дружбу з ближніми. Адже матеріальне і духовне добро здобуваємо спільною працею. Чим міцніші зв’язки між людьми, тим вищий рівень матеріального і духовного достатку, більша певність доброго і щасливого життя.

Однак не всі люди дбають про добрі людські стосунки задля спільного добра. Вони часто використовують їх найперше для власної вигоди: багатства, грошей та людської слави. Чому? Бо бачать щастя у матеріальних речах. Тому бояться, що коли не будуть мати достатку і слави, похвали у людей, будуть нещасливі.

Учні одного хасидського рабина, прийшовши до нього, просили поради: „Учителю, у наших помешканнях темрява, що нам робити, щоб її позбутися?" Рабин порадив їм взяти собі міцні палиці і бити по темноті. Коли ж це нічого не допомогло, він порадив їм піти до своїх домівок і криком протестувати проти темноти. Коли і це нічого не допомагало, рабин сказав: „Діти мої! Нехай кожен із вас запалить у темноті свічку і помолиться!" Учні так зробили і, коли роздивилися, зауважили, що, справді, темнота десь зникла, а молитва наповнила радістю їхні душі.

Як бачимо, хасидський рабин бажав навчити своїх учнів, що зло, темряву, страх можна і потрібно поборювати не криком, не бійкою, а тільки добром і молитвою, надією на Бога.

Економічні та політичні кризи за останні роки, війна на сході України, зокрема епідемія коронавірусу, викликають у нас часто чимало страху. Стикаємося із безліччю запитань, на які важко знайти відповідь: коли держава забезпечить громадянам нормальну роботу і зарплату, стабільні ціни, припиниться війна та епідемія коронавірусу і прийде уряд, який дбатиме про добро людей.

Вже було чимало старань, обіцянок політиків покращити умови життя. Але результатів немає. Це бачимо по ситуації нової вірусної епідемії. Перед тим багато говорилося про медичну реформу, але коли прийшла конкретна проблема, ми не отримали надійної допомоги, захисту від держави. Ситуація в Україні та у світі показує реальні можливості людини. Ми часто думаємо, мріємо про якісь великі речі, хочемо керувати планетами, а не маємо контролю над простими справами: хворобами, пожежами тощо.

Оздоровлення Ісусом біснуватого сина дає нам ствердну відповідь, що для людини немає кращої основи у житті, допомоги та захисту, крім Бога. Каже псальмопівець: „Коли Господь не будує дім, даремне будівничі трудились! Коли Господь не охоронятиме місто, даремно пильнував сторож”, „Допомога наша в імені Господа, що створив небо й землю” (Пс 124,8).

Якщо з прикладу батька, описаного у нинішньому Євангелії, навчимося твердої віри і надії на Ісуса, Він покаже нам у житті великі знаки своєї допомоги та любові. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Сергія Гончарова, ЗНІ з Нюарку (США)