Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього і пройшов мимо.

Лк 10,25–37

Притча про милосердного самарянина висвітлює тему віри, яка проявляється у вчинках любові й милосердя. Віра об’являє нам правду, що Бог є любов’ю. Тому стосунки між людьми та з Богом будуються на основі любові. Так само сьогодні люди потребують допомоги від ближніх: поради, підтримки, любові. Апостол Яків навчає про віру, ,,що віра без діл мертва, якщо не приносить плодів любові”. Правдива любов проявляється не лише на словах, а й на ділі. Апостол Павло пояснює віру такими словами: ,,Бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні необрізання, але - віра, чинна любов'ю” (Гал 5,6).

Коли ми робимо добро ближнім: проявляємо любов і милосердя, тим самим проявляємо любов до Ісуса, здобуваємо добро дочасне й вічне, йдемо дорогою до Бога та життя вічного.

Зрозуміти значення милосердя, яке приносить нам щастя, допоможе одна життєва історія.

Якось чоловік Віктор сказав дружині: ,,Зовсім уже наш дідусь постарів, сам не справляється… Доведеться забрати його до нас”.

,,Куди до нас? І так удома місця обмаль, не розвернутись!” - невдоволено відповіла Наталя. ,,Та не перебільшуй! У нас же майже завжди порожня гостьова, - заперечив Віктор. - Одна спальня наша, одна - доньки, третя - стоїть собі, ніхто в ній не живе”. ,,Як це “порожня”? По-перше, ми там іноді всі разом телевізор дивимось. По-друге, якщо родичі приїдуть? Куди їх? До себе в ліжко поселимо? - не вгавала Наталя. - А якщо батьки мої приїдуть? Або сестра з дітьми?” ,,Наталко, але ж не можемо залишити безпорадного дідуся самого, - спокійно мовив Віктор. - Зараз мій батько потребує догляду. А там хто зна… Може, і твоїм батькам колись знадобиться наша допомога”. Наталя стиснула губи. Вона й раніше розуміла, що такий момент настане, але все ж сподівалася, що не скоро.

,,Та не злись ти. Є й плюси. Здамо його квартиру - копійчина буде. Та й пенсія у нього добра. Старій людині ж багато не треба, - намагався переконати її Віктор”. Наталя помовчала, подумала: ,,Ну що вже тут… Вези”. ,,Ура! Дідусь тепер з нами житиме!” - зраділа маленька дочка Оксана.

На вихідних Віктор поїхав до батька й привіз його зі скромним багажем. Дід Дмитро й сам хвилювався - незручно якось перед дітьми, але сил уже не було самостійно жити. ,,Добрий день, дідусику!” - раділа Оксана. - Тепер разом будемо!” Вона взяла його за руку й повела до кухні. ,,Ходімо, пообідаємо разом”.

Наталя тим часом пішла застеляти диван у кімнаті, куди вирішили поселити батька. ,,Мам, давай я тобі допоможу!” - підскочила Оксана. ,,Іди, іди, помічниця”, - усміхнулася Наталя.

Через хвилину вона покликала чоловіка: ,,Вітя, а де те старе простирадло, що я тобі віддала на ганчірки для гаража?” ,,Та воно ж уже зовсім зношене…”, - відповів Віктор. ,,Ще чого! Я ж тобі його від серця відривала. Давай назад, я татові на диван постелю. Навіщо йому нове псувати?” - твердо сказала Наталя. - Де воно? У гаражі?” ,,Та ні, на балконі в коробці”, - зітхнув чоловік.

Дідусь оселився, жив тихо, допомагав доглядати за внучкою. Особливих клопотів не створював. Одного дня Наталя прибирала в його кімнаті. Оксана сиділа на стільчику й махала ніжками. Жінка зняла постіль і мовила вголос: ,,Мабуть, уже пора це викинути…” ,,Мам, не треба! Воно ж ще не діряве. Поклади в комору”, - сказала дочка. - Коли ви з татом будете старенькі - я вам постелю. Навіщо нове?”

Прояви любові й милосердя до людей – це не тільки поміч у різних потребах, а також найкраща наука про справжню любов на ділі, особливо для дітей. Бо каже мудрість: ,,Слово повчає, а приклад потягає”, ,,Словом голодного не нагодуєш”. Краще зробити одну добру справу, ніж сказати сто слів, обіцянок про важливість доброти. Християни повинні бути не слухачами, а виконавцями Божого Слова. Дозволити зерну Христової правди закоренитися в серці й принести плоди: вчинки любові. У житті існує певне правило, що батьки виховують дітей, старші молодших, дорослі навчають дітей, учнів. Але іноді й діти можуть стати для дорослих школою людської і Божої мудрості. Тож маємо відповідально ставитися до кожного слова та вчинку.

Священник і левіт служили в єрусалимському храмі – Божому домі, вивчали закон про Божу любов, але не змогли на ділі засвідчити любов до Бога й ближнього: не допомогли потерпілому. Натомість самарянин, якого вважали далеким від віри в правдивого Бога, зробив усе можливе, аби врятувати здоров’я й життя невідомої людини, яку важко травмували розбійники. Тож як кажуть святі, любов заступиться за нас на Божому суді, щоб ми були разом з Ісусом у Царстві Небесному. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист