Візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною.

Мр 8,34 – 9,1

У святі Воздвиження Бог показав Свою безмежну любов до нас через смерть Божого Сина. Отець дав нам найдорожче, що мав – Свого Сина для нашого спасіння.

Ісус пожертвував небесному Отцеві Своє життя, щоб ми отримали життя вічне. Смерть Ісуса на хресті стала для нас містком, дорогою до неба.

У неділю після Воздвиження роздумуємо про нашу відповідь на Божу любов - любов до Бога через несення свого хреста, довіру Ісусові. А тим самим про правдиву любов до себе та ближніх.

Говорячи про хрест, як дорогу до щастя, Ісус не вимагає, а запрошує іти за Ним. Він каже: ,,Хто бажає знайти щастя в Бога, хай іде за Мною, Я приведу його до Отця”. Цим Христос хоче, щоб наша побожність була з доброї волі, з любові, а не з примусу. Ісус закликає нас до правдивої любові, щоб ми не жили для себе, а ділили радість та смуток із Ним. Вміли застосувати мудрість святих: ,,Радість, розділена з ближніми - подвоюється, а коли розділити смуток ближнього, його стає на половину менше”.

Неділя після Воздвиження закликає нас уважніше придивитися до заповіді ,,любити себе самого”. Божа любов зроджує в серці людини любов до себе та ближніх. Хто щиро любить Бога, той буде любити себе і своїх ближніх. А через любов до себе й ближніх проявляємо любов до Бога.

Коли говоримо про любов до себе самого, то існує такий вислів: ,,Бог приймає нас такими, якими ми є”. Отець любить і приймає нас із нашими позитивами й негативами: недоліками та гріхами. Він не вимагає ідеального стану, аби вислухати нас. Але не хоче, щоб ми залишалися в поганому стані, бажає нашої переміни. Кожного разу, коли зустрічаємося з Ісусом на молитві, Службі Божій, у Святих Тайнах, Божому Слові чи подіях, ніколи не повертаємося назад із порожніми руками. Христос завжди наповняє нас Своїми дарами: правди, віри, надії, любові, спокою та радості. А хто вертається з порожніми руками, той не зустрів Ісуса на молитві, Літургії чи Святих Тайнах, а пережив їх як обов’язок чи звичай.

Сьогодні Христос запрошує нас зростати в любові до Бога через довіру до Нього та любов себе самих словами: ,,Хто хоче йти за мною, хай візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною”. Довіряти Ісусові, означає все сприймати як Божий дар та переживати разом із Ним. Проявом довіри є вміння нести свій хрест й любити себе самих. Хрест – один зі способів пізнання Бога. Це найбільший знак безмежної любові Бога до нас, коли Божий Син помер на хресті, щоб ми отримали прощення гріхів і життя вічне. Бог часто промовляє до нас, проявляє Свою любов через життєві події та обставини. Взяти Хрест Господній – значить прийняти обставини свого життя такими, якими вони є, як дію Господа, знак Його любові. Нам іноді важко спокійно їх прийняти, завжди щось не так. Ми носимо в думках свої плани, маємо свої бажання, яким би мало бути життя навколо нас, знаємо, хто й що мав би зробити. Однак не усвідомлюємо, що все, що маємо, – це дар від Бога. Брати хрест на себе – це прийняти ті обставини, які є в цю мить нашого життя, як нагоду наповнитися добром і жити в них за Божими заповідями. Любити себе – це наповняти себе добром у різний спосіб.

Брати хрест – це також приймати себе таким, яким я є в цю мить мого життя. Позитивно сприйняти своє походження, характер, зовнішній вигляд, таланти й недоліки як Божий дар. Ми проявляємо любов до себе, коли розвиваємо, удосконалюємо, примножуємо свої таланти. Тим самим сприймаємо їх як знаки Божої любові. А застосовуючи здібності в житті, цим свідчимо свою вдячність і любов до Господа.

Недосконалості мають стати для нас стимулом пошуку та пізнання всемогутності й любові Бога. Нагодою до зростання у вірі, надії, любові, довірі до Ісуса, зміцнення зв’язку з Ним. Чим міцніша наша єдність із Богом, тим більше маємо сили й можливостей із Божою допомогою здобувати добро й перемагати зло. Коли ми це все приймемо – зразу прийде радість і настане мир, бо ми приймемо Бога, Який стоїть за тим усім. Він є найкращим джерелом справжнього щастя для людини – різних дарів.

Один чоловік був байдужим до свого спасіння, вів грішне життя, не поважав жінку, дітей. А згодом втратив бажання жити на світі. Диявол почав шептати йому на вухо, щоб покінчив життя самогубством. На щастя, в ньому ще не згасла іскра віри в Господа Бога. Коли він пішов до лісу, щоб покінчити із життям, виліз на дерево, завісив шнурок на гілку й сказав: „Господи Боже, допоможи". Але вітка зламалася і чоловік упав на землю. Так повторювалося декілька разів і він завжди говорив: „Господи, допоможи". Несподівано йому з’явився чоловік, гарно одягнений, і каже: „Нерозумний, якщо ти хочеш покінчити з життям, то не проси допомоги у Бога". Тоді чоловік усвідомив свою помилку, зрозумів всю огидність свого наміру, перехрестився і швидко почав утікати з лісу додому. Після цього пішов до священника, все йому розповів, щиро висповідався й став дуже ревним та правдивим християнином.

Якщо навчимося в усьому довіряти Ісусові, несучи з Ним свій хрест та любити себе, то Він подарує нам спокій і радість, кажучи: ,,Мій мир даю вам”, ,,щоб радість ваша була повна”. Тоді наше життя наповниться світлом правди, надії та любові, впевненості за щасливе майбутнє, яке подарує нам Ісус. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист