emblem
Меню Закрити

Написати священику

(Тут ви можете запитати про свята, пости, сповідь, покликання, сімейні стосунки, Церкву та багато іншого)

Щоб ви не сумували...

Кожен з нас, мабуть, переживав втрату дорогої чи принаймні знайомої людини. Кожен з нас бував на християнському похороні або на заупокійних богослужіннях в храмі. Це не просто молитва, але також дуже глибокі слова, мелодії і обряди, які мають свою ціль. І ця ціль – не тільки помолитися за душу покійної людини, але й допомогти присутнім пережити присутність Бога, який прагне переживати нашу втрату разом з нами, надати сенс нелегкій події, вказати подальший шлях в житті. Взагалі, Чин Парастасу в нашому обряді є дуже цікавим – він має форму розмови, спілкування душі померлої людини з Богом, в якій також беремо участь і ми, присутні на цій молитві.

Кожне заупокійне богослужіння завершується словами «Вічна пам'ять». Чи задумувалися ви колись над тим, чому саме так, що означають ці слова, яке значення вони мають для нас? Адже не просто так вони там є. Хотів би поділитися своїми думками про це. А точніше – як я переживаю ці слова (бо, мабуть, священики чи не найчастіше їх чують і промовляють).

Особисто для мене ці слова є словом великої потіхи і надії, які в першу чергу Господь скеровує до кожного з нас.

  • Так, ми їх співаємо (обіцяємо померлому, що він завжди буде в нашій пам’яті, в нашому серці, в наших молитвах). Але якщо що між зібраними в ім’я Ісуса є сам Господь (пор. Мт 18,20), то він також не залишається осторонь, а разом з нами промовляє їх до покійного: «Я завжди пам’ятаю тебе!». А це означає, що в Божому серці ця людина завжди є живою, близькою йому, небайдужою; що Бог зробить все для того, щоб вона досвідчувала Божу присутність з нею.
  • Але Господь також скеровує ці слова до нас. Нас він також вічно пам’ятає: ми завжди в його серці, в нього перед очима, записані в нього на долонях (пор. Іс 49,16). Він ніколи не залишить нас, не відвернеться. Він допоможе пережити все, навіть нашу болючу втрату. Він переживає її разом з нами. А для цього потрібно сказати йому у відповідь ці ж слова: що ми його не забудемо, що приймемо його слово в своє серце і в своє життя і таким чином дозволимо йому допомагати нам, давати нам досвідчувати те, що він про нас пам’ятає.
  • Зрештою, вірю, що ці слова «Вічна пам'ять» душа покійної людини говорить і нам. Так, її нема з нами у звичний спосіб, але в духовний спосіб вона з нами, її серце продовжує любити нас. Як християни, віримо, що душі наших близьких моляться за нас. І Бог не може не вислухати молитви того, хто молиться щиро, з любов’ю.

І, на кінець, слово Боже, яке читаємо на Похороні чи заупокійній Літургії, є безсумнівно найкращим словом потіхи, яке до нас скеровує Господь:

«Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя. Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, – ба, вже й тепер він, – коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши – оживуть. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі. І владу йому дав суд чинити, він бо – Син Чоловічий. І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд» (Йо 5,24-29).

Віра у воскресіння – це ядро християнства. Це те, що дозволяє побачити світло навіть вкінці найдовшого і найтемнішого тунелю, яким може здаватися життя людини, яка втратила найріднішу, найближчу особу. Воскресіння, в якому маємо тверду надію бути в Бозі разом з тими людьми, яких любимо і які люблять нас. Залишається лише прожити своє життя так, щоб наше воскресіння було справжньою радістю і справжнім щастям.

«Не хочемо, брати, залишати вас у незнанні щодо померлих, - щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім: Ми, що живемо, що залишимося до приходу Господа, - не випередимо тих, що поснули. Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві і так будемо з Господом завжди. Отже, втішайте один одного цими словами» (1 Сл 4,13-18).

о. Назар Саврас, редемпторист

З сайту редемптористів у Тернополі

Адміністратор

Коментарі

Авторизуйтесь

Щоб залишати коментарі, авторизуйтесь за допомогою аккаунта у соціальних мережах

Авторизуйтесь

Щоб залишати коментарі, авторизуйтесь за допомогою аккаунта у соціальних мережах

Помилка
Отакої! Схоже, виникла непередбачена помилка. Будь ласка, спробуйте знову або зверніться до адміністратора