Нещодавно сестри-редемптористки відвідали Львівську виправну колонію №30 та Геріатричний пансіонат (старечий дім). Основною метою нашого візиту стала Хресна дорога, з якою в часі Великого посту намагаємось відвідати найбільш потребуючих і опущених членів нашої Церкви, виконуючи таким чином своє служіння в дусі св. Альфонса де Ліґуорі.

Наша поїздка розпочалась обіднього часу. Кілька хвилин їзди вулицями міста і наш автобус приїхав до будівлі, яка нагадала епізоди із фільмів про підпілля нашої Церкви. Високі мури, колючі дроти, люди в формі – все це справляло неабияке враження. Зайшовши всередину, нам необхідно було пройти вартовий пост та кілька дверей, що відкривались лише за умови закриття попередніх. Вийшовши на велику площу, ми опинились в самому епіцентрі життя в’язнів. Вже тут помітили, як деякі із ув’язнених відразу підбігали до братів та вітались. Проте це був лише початок.

Щоб потрапити до кімнатки, а правильніше сказати напівпідвального приміщення з безліччю ікон, речей релігійного вжитку та книг, що є немовби «кабінетом» тюремних капеланів, нам довелося пройти через чимале приміщення трапезної, в якій в’язні саме обідали. Ніхто з нас ще не мав такого досвіду. Майже пробігши між рядами столів, ми зайшли до маленької кімнатки, в якій не було жодного вікна, а єдиним джерелом світла була електрична лампочка. Нам пояснили, що зараз саме обід, тому доведеться набратись терпіння і трішки зачекати.

Ми навіть припустити собі не могли, що проведемо стільки часу на території колонії, але такий розвиток подій нас зовсім не розчарував, а навпаки - розбудив ще більшу цікавість. Один за одним почали заходити в’язні, яким, як і нам, теж було цікаво почути щось нове. Зав’язалась розмова. Спочатку говорили про розпорядок життя у в’язниці та в монастирі, помічаючи жартома, що вони в багатьох речах збігаються. А згодом наша бесіда почала охоплювати більш глибокі теми. І, як це не було дивно, коли мова зайшла про Бога та Його досвід, нам не потрібно було абсолютно нічого говорити. В’язні говорили самі. В їх словах відчувалась потреба спілкуватись та висловлювати свою думку, адже, незважаючи на те, що вони майже не мають можливості побути наодинці та постійно перебувають поруч з іншими людьми, цим чоловікам нема з ким поділитись своїми переживаннями та думками, адже сюди потрапляють не за інтересами, а тим паче релігійними…

Коли закінчився обід, ми мали змогу пройти разом із ув’язненими слідами Христа на Голгофу, і в цей час усвідомлювали, що ці люди, напевно, чи не найбільше з усіх тих, яких ми вже відвідували на звичайних парафіях, справді до глибини серця застановляються над сенсом свого життя. На завершення бр. Михайло Гасяк, ЧНІ висловив слова подяки усім, хто прийшов на цю зустріч.

Повернувшись ввечері до монастиря, ми до самого відпочинку ділились одна з одною своїми враженнями. А вже наступного недільного ранку на нас чекала мандрівка до Геріатричного пансіонату – ще одного осередку болю та терпінь, в якому наші брати намагаються своїми візитами принести хоч трішки радості у сумну старість… Взявши участь із мешканцями старечого будинку у Святій Літургії, ми також пройшли з ними Хресною дорогою. І хоча багато з них через свої хвороби та вік не могли чути розважань чи бачити слайдів, та вони залишались на своїх місцях до завершення нашої програми.

Провівши такі насичені вихідні, розуміємо, що люди не потребують високих матерій, розумних слів чи чогось екстраоригінального. Люди потребують уваги і опіки, вони створені Любов’ю і шукають любові.

Дякуємо братам за спільне служіння для найбільш опущених.

Сестри редемптористки