У 1937 р.
митрополит Андрей Шептицький вже вкотре виявив щедрість щодо редемптористів
Львівської Віцепровінції: майже в самому центрі Львова вони відкрили
свій новий дім на вулиці Зибликевича, 30 (сьогодні Івана Франка, 56),
посвятивши його під опіку св. Климентія. До посілості входили великий
будинок з городом і церква Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.
Канонічне затвердження нового дому редемптористи отримали від Генерального
уряду 4 грудня 1937 р.
Ця посілість спочатку була власністю Львівського Ставропігійного братства.
У 1881 р. там оселилися Сестри Василіянки; вони відкрили гімназію для
дівчат, яка діяла з перервами до 1933 р. Невдовзі дім було розбудовано,
а Львівський митрополит Сильвестер Сембратович добудував у 1885 р. невелику
церкву, яка служила вірним тієї частини Львова.
В 1893 р. у церкві було встановлено ікону Матері Божої Неустанної Помочі.
Ікона - робота невідомого маляра, намальована на полотні розміром 100
х 150 см., подібна до оригіналу, що в Римі. Завдяки цій іконі дуже зріс
приплив вірних до храму.
У 1912 р. митрополит
Андрей Шептицький купив василіянкам новий, більший дім на вул. Длугоша,
95, що був розташований неподалік, а власність на вул. Зибликевича перейшла
до товариства "Народного Дому". В середині тридцятих років організація
вирішила продати дім і церкву, яка після Першої світової війни була
дуже занедбаною. Саме ці будівлі Митрополит Андрей Шептицький купив
і передав редемптористам 18 травня 1937 р.
У 1938 р. отці доклали зусиль, щоб відремонтувати приміщення. 13 листопада
1938 року сам митрополит Андрей Шептицький разом з апостольським візитатором
єпископом Миколаєм Чарнецьким та генеральним консультором о. Йосифом
Схрейверсом у присутності великої групи редемптористів урочисто посвятив
монастир. Водночас святкували Ювілей Віцепровінції. У провінційному
домі із самого ранку було відправлено подячну Святу Літургію.
Проте працю редемптористів перервала Друга світова війна. У 1939 році
при першій більшовицькій окупації, оо. Редемптористів було прогнано
з Волині, а разом з ними також і Кир Миколая Чарнецького. Тому він був
змушений оселитися у Львові в монастирі по вулиці Зибликевича, 30, де
11-го квітня 1945 року був арештований агентами НКВД. Монастир і церква
потрапили до рук комуністичної влади. Від 1946 до 1959 р. дім був власністю
облпарткому; пізніше монастирський комплекс зайняла турбаза "Львівська"
закритого акціонерного товариства "Львівтурист" і володіла ним до 1992
р. На той час із церкви зробили кафе з готелем на другому поверсі, а
в монастирському домі розмістили бухгалтерію.
Влітку 1992
р. Провінційна рада Львівської провінції ЧНІ звернулася до міської ради
народних депутатів м. Львова з проханням повернути монастирські споруди
й прилеглу ділянку. У 1993 р. під дверима колишнього храму Непорочного
Зачаття Пречистої Діви Марії почалися Богослужіння вірних УГКЦ, які
відправляв о. Михайло Залізняк ЧНІ. У червні 1993 р. відповідальним
за дім та його ремонт призначено о. Михайла Якимця. В серпні того самого
року рішенням Представника Президента України у Львівській області монастирський
комплекс повернено Львівській Провінції ЧНІ.
24 грудня 1996 року Державний комітет України у справах релігії зареєстрував
монастир св. Климентія як релігійну організацію Української Греко-Католицької
Церкви. Після тривалих ремонтних робіт відновлено монастирський храм,
де регулярно відбуваються Богослужіння, а в домі розмістився Провінційний
уряд Львівської провінції ЧНІ.
На даний час Протоігуменом Львіської Провінції ЧНІ є о. Василь Іванів, провінційним вікарієм - о. Петро Баран.
