28 січня
1920 р. Редемптористи відкрили нову станицю у м. Станіславові. Це
був другий, після Збоїськ, осередок в Україні. О. Йосиф Схрейверс
і о. Миколай Чарнецький приїхали на запрошення єпископа-ординарія
Григорія Хомишина. Вони оселилися в семінарії, де єпископ надав їм
кілька кімнат і визначив час користування каплицею та їдальнею. Владика
Хомишин віддав редемптористам під опіку церкву св. Йосифа в західній
частині міста. Праця в парафії не зовсім відповідала духові Чину,
оскільки там не було можливості займатися місійною діяльністю; тому
редемптористи розпочали старання про побудову власного монастиря.
Влітку 1920 р. спільнота переселилася із семінарії до нового дому
на вул. Панській, 9. Це був гарний будинок з дев'ятьма кімнатами та
невеликим садом. Однак церква, якою опікувалися отці, була досить
далеко від монастиря. Тому в 1925 р. куплено новий дім, в центрі міста
на вулиці Голуховського, 61, який був сталим помешканням редемптористів
аж до початку війни. З часом було заплановано збудувати велику каплицю
на 1000 осіб. Завдяки підтримці владики Хомишина проект вдалося реалізувати
протягом одного року. 2 серпня 1927 р., на свято св. Альфонса, в присутності
великої кількості людей, що зійшлися з цілого міста й околиць, владика
Григорій Хомишин посвятив нову каплицю.
Дім у Станіславові
мав статус місійного дому Львівської Віцепровінції Чину Найсвятішого
Ізбавителя. При ньому було створено школу місіонерів, якою керували
о. Й. Де Вохт і о. Г. Кінзінгер. Звідти редемптористи виїжджали на
місії. Монастир став також осередком Архибратства Матері Божої Неустанної
Помочі в Станіславській єпархії. У каплиці перебувала ікона МБНП,
тому сюди приходило багато прочан. Отці обслуговували всіх, хто до
них приходив: відправляли для них Літургії, виголошували проповіді,
сповідали. Самовіддана праця отців приваблювала до каплиці міську
інтелігенцію. Хоча спочатку ці люди приходили лише з цікавості або
навіть із критичним ставленням, згодом вони ставали ревними християнами.
Петро Мельничук писав в своїх спогадах: "Приємно було побачити, як
суддя чи адвокат, лікар чи професор в ніч перед великими святами молились
перед Святими Тайнами". Велика кількість прочан, що відвідували невеличкий
храм, потребувала більшого місця для молитви. Тому о. М. Ван де Мале,
ігумен дому, збудував перед каплицею так звану "Люрдську печеру" -
своєрідну "каплицю" під відкритим небом.
У 1945 р., з приходом радянської влади, діяльність редемптористів
у Станіславові було припинено. Монастир перетворили в дитячу лікарню,
а каплицю - у громадську лазню. Лише через п'ятдесят років, коли розпався
Радянський Союз і в Україні визнано свободу віровизнання, отці знову
з могли повернутися до міста, яке тепер називається Івано-Франківськ.
15 травня 1993 р. на окраїні міста було посвячено хрест. Відправу
очолили владики Іреней Білик і Софрон Дмитерко. 4 липня 1993 р. о.
Микола Гнатишак розпочав відправляти Богослужіння біля посвяченого
хреста, а згодом стараннями о. Івана Білика там постала дерев'яна
капличка. Наріжний камінь нової церкви було посвячено в кінці серпня
того самого року. Тепер, коли з'явилися нові можливості розвивати
свою діяльність, Отці ревно працюють над духовних нивах Івано-Франківська,
регулярно проводячи місії та реколеції.
На даний час в Івано-Франківську проживають та працюють чотири оо. Редемптористи Львівської Провінції ЧНІ: ігумен о. Микола Бичок, о. Юрій Меуш, о. Леонід Григоренко та о. Микола Гнатишак.
