В Україні є багато церков, чудотворних чи відпустових місць, посвячених Пречистій Діві Марії. До них люди ходять прощею з далеких сторін, щоб у стіп Матері Божої просити розради й помочі в життєвих журбах і нещастях. Відпустові місця - це Небесні Криниці у яких можна зачерпнути живу воду Божої благодаті.
Про одну таку Небесну Криницю Божих ласк дарованих за посередництвом Матері Божої, сьогодні в Україні майже невідомо, хоча в недалекому минулому біля неї юрбилися тисячі паломників, щоби зачерпнути благодатної води на чудотворному місці в Кохавино. За Радянської влади це невеличке село у Жидачівському районі Львівської області приєднане до сусіднього села Гніздичів. В той спосіб комуністична влада хотіла цілковито знищити славу Матері Божої, прославленої в Кохавинському чудотворному образі.
Історія Кохавини розпочинається від появи у ХVІІ ст. чудотворного образу. В парафіяльному щоденнику Кохавинської церкви з 1927-1931 років на 1-2 сторінці читаємо наступне: “Цей образ намальований на дубовій дошці гарно обробленій, один лікоть ширини та один і три четвертих ліктя довжини (56/82 см). На образі зображена Пречиста Діва Марія, яка тримає на лівій руці Дитятко Ісуса, внизу напис латинською мовою “ O MATER DEI ELECTA ESTO NOBIS VIA RECTA ” (“О Мати Божа, вибрана, Ти є нашою прямою дорогою <до Господа> ”). Образ від прадавніх часів знаходився при дорозі, яка проходила з м. Жидачева до м. Руди, на старому дуплавому дубі в кохавинському лісочку, біля заїзду. Цей гарний образ, як також чудове розміщення місця, привертало увагу подорожуючих та навколишніх мешканців; хто тільки проходив повз це місце, зупиняючись заносив молитву чи коротке побожне зітхання, прославляючи Царицю Неба, дивлячись на Її образ, як також просив Її заступництва на дальшу подорож. І Господь Бог за молитвами Пресвятої Богородиці не одного подорожнього на цьому місці вислуховував і в труднощах потішав. На жаль невідомо хто намалював образ і встановив його в тому місці” .
Офіційного розголосу образ дістав у 1646 р. разом з чудом, яке сталося з дідичкою Руди Анною Воянковською. Згідно усної традиції, яка у ХVІІІ столітті була задокументована, її коні клякнули і не рухались вперед, поки вона не вийшла з карети помолитись. У 1650 році образ вже славився чудотворною силою і був перенесений з дуба процесією до парафіяльної церкви в містечку Руда. В 1680 році Київська воєводина Тереза Виговська побудувала у кохавинському лісі дерев'яну каплицю, куди за наказом Львівського Архієпископа Констанція Липського перенесено образ. На урочистість перенесення прибуло дуже багато паломників. Відтоді це місце стає центром для безперервного паломництва вірних. Деякі паломники оселюються біля каплиці назавжди провадячи пустельницьке життя, посвячуючись молитві, яка від цього часу стає неустанним прославленням Бога і Матері Божої в цьому місці.
Розголос про чудодійну силу образу рознісся по всій околиці. Господь Бог за посередництвом Матері Божої вислуховує молитви тих, хто з вірою просить у своїх потребах, діються навіть чудесні оздоровлення. У 1740 році прибуває церковна комісія, яка зібрала від людей свідчення про чуда, присягнувши на Біблії. Власник м. Руди Костянтин Виговський у 1748 році починає будувати нову дерев'яну церкву, щоби в ній помістити образ Кохавинської Матері Божої. 12 травня 1755 року Львівський архієпископ Вижицький висилає знову Церковну комісію до Кохавини для докладного вивчення справи, пов'язаної з визнанням чудотворності образу. Опитавши свідків, вони склали під присягою визнання про історію образу і про надприродні чуда та ласки, отримані за посередництвом Кохавинської Матері Божої. На підставі всіх свідчень і заключних актів архієпископ проголошує 26 травня 1755 року образ Матері Божої Кохавинської чудотворним.
22 червня 1755 року, у перший день Зелених Свят за українським календарем, львівський архієпископ Вижицький особисто приїхав на перенесення чудотворного образу з каплиці до новозбудованої церкви. Обряд перенесення відбувся урочисто з участю вірних трьох обрядів: греко-католицького, латинського і вірменського. Урочисту Архієрейську Літургію у візантійському обряді відслужив єпископ Львівський Лев Шептицький (пізніший Митрополит), приїхавши спеціально зі Львова разом із своїм хором. З ним співслужив о. Каспрович, апостольський Протонотарій і адміністратор Львівської Вірменської Архікатедри.
Від кінця ХVІІІ ст. до середини ХІХ ст. культ Кохавинської Матері Божої занепав. Але після періоду застою первісна слава цього чудотворного образу Матері Божої та місця відроджується знову. Із-за чисельності паломників, які не вміщалися у дерев'яній церкві, вирішено будувати велику кам'яну церкву. 7 червня 1868 р. посвячений наріжний камінь під будову нової церкви романського стилю. Її будова просувалася з великими труднощами, і закінчилася щойно у 1894 році.
30 серпня 1894 року відбулося посвячення нової церкви, а 1 вересня урочисте перенесення до неї чудотворного образу Матері Божої. Прибувають численні паломництва українців, поляків і вірменів. У переддень свята на чування прибуло біля 30 тис. паломників з околиць від Ходорова аж до гір з-під угорської границі. В сам день перенесення чудотворного образу брало участь біля 30-ти тисяч паломників. 8 вересня 1896 року відбулись святкування 250-ліття об'явлення чудотворного образу. Ось висвітлення таких подій в “Церковній Газеті” з 20 вересня 1894 року: “ Кохавина у надзвичайній пошані людей всіх трьох обрядів. Українців сходиться до неї найбільше, навіть більше від латинників, бувають дні в році коли прибувають також вірмени... Це одне з тих місць, в якому виявляється єдність віри і Церкви, незважаючи на різницю в обрядах”. З часопису “Приятель Слуг” з 28 січня 1906 р. читаємо наступне: “Кохавина у надзвичайній пошані навколишніх людей, переважно в українців, а навіть і у вірмен, хоч вони далеко заселені; українців сюди прибуває навіть більше від поляків... Як то гарно, що у стіп Матері Божої і для Її пошани, люди однієї віри і однієї (Христової) Церкви, хоч різних обрядів, єднаються”. Ось так пишуть польські засоби масової інформації. Ці коротенькі вислови з мас-медіа, для кращого їх зрозуміння, потрібно зіставити разом з політичними і національними протистояннями, які відбувалися на Галицьких землях між українським і польським народами. Насувається відповідь, що Мати Божа, яка прославилася чудесами в Кохавині, хотіла примирити ці два народи і, можливо, для цієї землі не потрібно було проливати стільки крові. Можливо, світ мав можливість уникнути І Світової війни. Бо війна – це наслідок людських гріхів. Можливо, це могло бути ще одним чудом, яке Пречиста Діва Марія хотіла вчинити на чудотворному місці. Але гордість людська не зрозуміла уроку з Небес.
За старанням о. Яна Тшопінського на місці об'явлення чудотворного образу у 1901-02 роках, де стояла стара струхлявіла дерев'яна каплиця, яку не можна вже було відреставрувати, побудовано нову муровану в готичному стилі. В цьому часі також розширюється кам'яну церкву, святилище видовжується на 13 метрів, як також добудовуються бічні абсиди - церква набрала форму хреста.
Найбільшою подією була коронація образу в серпні 1912 року, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, папськими золотими коронами. Сталося це завдяки великій Маріїній славі в Кохавино. На день коронації прибуло найбільше паломників за всю історію цього чудотворного місця. Тільки поїздами приїхало 180 тисяч, не числячи піших прочан, подорожуючих каретами чи возами. Сто тисяч прийняло Святе Причастя.
Перед Другою Світовою війною від 1931 р. чудотворним місцем опікувалися оо. Єзуїти, які, втікаючи від радянських військ, залишили Кохавино і забрали з собою чудотворну ікону до Польщі, до міста Глівіци, де вона знаходиться по сьогоднішній день.
З приходом радянської влади чудотворне місце в Кохавино припинило своє існування. Безбожна більшовицька влада з церкви і каплиці зірвала хрести. Пізніше церкву перетворили на льоносховище, а в будівлях монастиря помістили школу-інтернат для розумово відсталих дітей. А для того, щоби затерти сліди чудотворного місця та викинути його з пам'яті народу і з позначення на мапі, уряд вирішив приєднати с. Кохавино до с. Гніздичів, і від тоді історична назва “Кохавино” перестала існувати.
З виходом УГКЦ з підпілля новими господарями Кохавинської Святині стали оо. Редемптористи (Чин Найсвятішого Ізбавителя), а церква отримала нове ім'я на честь Покрову Пресвятої Богородиці. Монастир св. Ґерарда в Кохавино вже десять років має статус новіціятського дому Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя, в якому, під покровом Богородиці, виховується підростаюче покоління молодих редемптористів-місіонерів.
Добрим порадником для відновлення Чудотворного місця став о. Василь Сенів, тодішній парох с. Антонівка, який не раз проїжджав біля величавої Святині, що стояла ніби людська душа, зруйнована більшовицькою ненавистю, і не було кому надати їй живого духу.
Боже Провидіння послало йому відповідних осіб, він запропонував редемптористам - о. Петрові Мірчуку та о. Миколі Костюку, які на той час обслуговували церкву Успіння Пресвятої Богородиці у м. Стрию (сьогодні кафедральний храм Стрийської Єпархії) та декілька навколишніх сіл Стрийщини - взятися за відновлення Святині. За порадою і дозволом протоігумена Редемптористів о. Ігоря Возняка отці приступили до полагодження справи з урядом про передання на той час “складу льоносховища” під використання для релігійних потреб греко-католицьких вірних. Владні структури поставилися доброзичливо до вирішення цього питання. Святиня знаходилася у жахливому стані. Всі вікна були позабивані дошками, дах був увесь дірявий, всюди текло, стіни понамокали, із-за чого тинькування відпадало, усередині зробилися тріщини, стіни були чорні від прилиплої до них пилюки і бруду. Із-за невідповідного використовування приміщення Святині та не встановленого відводу води навколо неї від основної конструкції храму почалась відколюватися вежа.
Роботи було дуже багато, отці разом з парафіянами із м. Стрия та с. Більча, а пізніше ще декількох місцевих добродіїв, розпочали очищувати храм. Поступово чудотворне місце відновлюється: за останні роки відремонтовано каплицю на чудотворному місці, розчищено криницю, яка була замінована і засипана землею, перекрито церкву. Дуже важлива подія сталася у ювілейному - 2000 році. 30 травня, колишні мешканці Кохавино привезли з Польщі точну копію ікони Матері Божої Кохавинської.
Кожного року сюди організовуються прощі з Жидачева, зі Стрия. Часто люди приїжджають також невеликими групами, сім'ями на протязі цілого року. Головний відпуст в Кохавино припадає 14 жовтня на свято Покрови Пресвятої Богородиці, на який всіх сердечно запрошуємо.
монастир св. Герарда
вул. Ярослава Мудрого, 4,
смт. Гніздичів, Жидачівського району, Львівської області, 81740. тел: (8239) 48-212, 48-252
Їхати можна зі Стрия та Ходорова приміським поїздом в напрямку Жидачева до зупинки Гніздичів. Також є можливість з різних сторін дістатися до Жидачева маршруткою. Відстань від Жидачева до монастиря в Кохавино – 8 км, а зі Стрия - приблизно 25 км.
